Розвиток теми “Маленької людини” у творчості М. В. Гоголя


Тема “маленької людини” у літературі існувала й до її позначення у творчості М. В. Гоголя. Уперше вона пролунала в “Мідному вершнику” і “Станційному доглядачі” О. С. Пушкіна. Взагалі ж образ “маленької людини” такий: це не знатний, а бедний, що ображає вищими по чині людьми, доведений до отчаянья людина. При цьому це людина не просто не минованний, а це соціально-психологічний тип, тобто людина, що відчуває своє безсилля перед життям. Часом він здатний на протест До бунту “маленької людини” уведе життєва катастрофа, але результат протесту – божевілля, смерть

Пушкін відкрив у бідному чиновнику новий драматичний характер, а Гоголь продовжив розвиток цієї теми в петербурзьких повістях (“Ніс”, “Невський проспект”, “Записки божевільного”, “Портрет”, “Шинель”). Але продовжив своєрідно, опираючись на власний життєвий досвід. Петербург уразив Гоголя картинами глибоких суспільних протиріч, трагічних соціальних катастроф. По Гоголеві, Петербург – місто, де людські відносини перекручені, тріумфує вульгарність, а таланти гинуть. Це місто, де, “…крім ліхтаря, все дихає обманом”. Саме в цьому страшному, божевільному місті відбуваються дивні події із чиновником Поприщиним. Саме тут немає життя бедному Акакию Акакиевичу. Герої Гоголя божеволіють або гинуть у нерівній боротьбі з жорстокими


умовами дійсності

Людина й нелюдські умови його суспільного буття головний конфлікт, що лежить в основі петербурзьких повістей. Одна з найбільш трагічних повістей, безсумнівно, – “Записки божевільного”. Герой добутку – аксентий Іванович Поприщин, маленький, що кривдить усіма чиновник. Він дворянин, дуже бідний і ні на що не претендує З почуттям достоїнства він сидить у кабінеті директора й очинивает пір’я “його високопревосходительствові”, сповнений найбільшої поваги до директора. “Усе вченість, така вченість, що нашому братові й приступу немає… Яка важливість в очах… Не нашому братові чету!” – озивається про директора Поприщин. На його думку, репутацію людині створює чин. Саме та людина чимала, хто має високий чин, посаду, гроші, так уважає Аксентий Іванович. Герой злиденний духом, його внутрішній мир крейда але не посміятися над ним хотів Гоголь, Свідомість Поприщина розстроєна, і в його голову зненацька западає питання: “Отчого я титулярний радник?” і “чому саме титулярний радник?”. Поприщин остаточно втрачає розум і піднімає бунт: у ньому прокидається ображене людське достоїнство. Він думає, чому він так безправний, чому “що є кращого на світі, усе дістається або камер-юнкерам, або генералам”. У міру посилення божевілля в Поприщине росте почуття людського достоїнства. У фіналі повести він, що морально прозрів, не витримує: “Ні, я більше не маю сил терпіти. Боже! що вони роблять із мною!.. Що я зробив їм? За що вони мучать мене?”. Блок помітив, що в крику Поприщина чутний “лемент самого Гоголя”.

“Записки божевільного” крик протесту проти несправедливих підвалин збожеволілого миру, де все зміщено й поплутано, де потоптаний розум і справедливість. Поприщин породження й жертва цього миру. Лемент героя у фіналі повести увібрав у себе всі образи й страждання “маленької людини”. Жертвою Петербурга, жертвою вбогості й сваволі є Акакий Акакиевич Башмачкин герой повести “Шинель”. “Він був те, що називають вічний титулярний радник, над яким, як відомо, натрунились і навострились удосталь різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, які не можуть кусатися”, так говорить про Башмачкине Гоголь. Автор не приховує іронічної усмішки, коли описує обмеженість і злиденність свого героя. Гоголь підкреслює типовість Акакия Акакиевича: “В одному департаменті служив один чиновник Башмачкин боязкою, задавленою долею людин, забите, безсловесна істота, що безмовно зносить глузування товаришів по службі. Акакий Акакиевич “жодного слова не відповідав” і поводився так, “начебто б нікого й не було перед ним”, коли товариші по службі “сипали на голову йому папірця”. І от такою людиною опанувала всепожираюча пристрасть обзавестися новою шинеллю. При цьому сила страсті і її предмет непорівнянні. У цьому іронія Гоголя: адже рішення простого життєвого завдання вознесенсько на високий п’єдестал. Коли Акакия Акакиевича ограбували, він у пориві розпачу

Звернувся до “значної особи”. “Значна особа” узагальнений образ представника влади. Саме сцена в генерала з найбільшою силою виявляє соціальну трагедію “маленької людини”. З кабінету “значної особи” Акакия Акакиевича “винесли майже без руху”. Гоголь підкреслює суспільний зміст конфлікту, коли безсловесний і боязкий Башмачкин тільки в передсмертному маренні починає “сквернохульничать, вимовляючи найстрашніші слова”. І тільки мертвий Акакий Акакиевич здатний на бунт і помсту. Примара, у якому був упізнаний бідний чиновник, починає здирати шинелі “із всіх плечей, не розбираючи чина й звання”. Думка критиків і сучасників Гоголя про цей героя розійшлося. Достоєвський побачив в “Шинелі” “безжалісне знущання над людиною”. Критик Апполон Григор’єв – “любов загальну, світову, християнську”. А Чернишевський назвав Башмачника “доконаним ідіотом”.

Як в “Записках божевільного” порушені границі розуму й божевілля, так і в “Шинелі” розмиті границі життя й смерті. І в “Записках”, і в “Шинелі” в остаточному підсумку ми бачимо не просто “маленької людини”, а людини взагалі. Перед нами люди самотні, невпевнені, позбавлені надійної опори, що бідують у співчутті. Тому ми не можемо ні нещадно судити “маленької людини”, не виправдати його: він викликає й жаль, і глузування. Саме так зображує його Гоголь.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розвиток теми “Маленької людини” у творчості М. В. Гоголя

Categories: Шкільні твори

Links