Розробка урока для вивчення роману Крістофа Рансмайра “Останній світ”

Тема: “…яка ж легенька – мов пушинка – споруда цей світ.” (К. Рансмайр). Особливості “матеріалізації” Овідієвих “Метаморфоз” у житті міста Томи. Настрої зневіри в історичний прогрес, мотив приреченості сучасної цивілізації, вичерпаності культури. Символіка й художня сила образів.

Мета: допомогти учням усвідомити особливості постмо-дерністського світосприйняття, зрозуміти символіку образів роману К. Рансмайра; розвивати логічне мислення учнів; виховувати активну життєву позицію, кращі людські риси.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: картина В. Кандінського “Вершники апокаліпсису”, фотографія скульптури Праксителя “Афродіта для острова Коса”.

Епіграфи: “Міфи і складаються для того, щоб їх оживляла наша уява.” А. Камю “Книги пишуться не для того, щоб у них вірили, а для того, щоб їх обдумували.” У. Еко

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Вчитель. Сьогодні ми завершимо подорож по загадковій країні, створеній уявою К. Рансмайра, дізнаємось, чим закінчились пошуки Назона, усвідомимо особливості пост-модерністського світосприйняття на прикладі роману “Останній світ”.

ІІ. Актуалізація знань.

– Яку романі розкривається тема зникнення книги та її автора?

(Публій Овідій Назон спалив у Римі книгу і вирушив у вигнання. Коли до “вічного” міста дійшли чутки про смерть поета, Котта вирішив переконатись, чи дійсно не стало Овідія, та відшукати “нову редакцію чи бодай копію римського варіанту “Метаморфоз”. У Томах Котта пригадав важливі факти з життя Овідія та познайомився з мешканцями, які знали поета і розповіли про його життя у вигнанні.)

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1) Рольова гра “Спогади Феме, Ехо, Піфагора та Котти” (індивідуальні завдання). Феме розповідає про прибуття Назона в Томи та роль Піфагора у житті поета (матеріал XІІІ та VІІІ розділів). “Побачивши пригніченого, охопленого розпачем вигнанця, Піфагор згадав про власний біль, власну долю… Він допоміг римлянинові влаштуватись.. У Назонових розповідях Піфагор ніби віднаходив свої власні думки й почування, гадав, що в цьому збігові нарешті відкрив гармонію, яку варто підтримувати і передавати далі… У Трахілі грек… кожному Назоноваму слову ставив пам’ятник… на знак того, що він, Піфагор Самоський, із своїми думками та поглядами тепер уже не сам на світі.”. Ехо розповідає про “Книгу каміння” та здатність Назо на читати з полум’я (розділи V, VІІ). “Яка ж щаслива й гідна людини доля в того, хто скам’янів, порівняно з долею того, хто став жертвою відразливого, смердючого, пришвидшеного червою та хробаками процесу тління!” – казав Назон… Метеоричний зблиск життя – це ніщо; гідність і тривалість каміння – це все…”

– Піфагор розповідає про втілення Назонових історій у гобеленах Арахни (розділ VІІІ). “- Оті фламінго, пальмові гаї, усе, що можна побачити на гобеленах глухонімої Арахни, вона прочитала з вуст мого господаря.” Людей на гобеленах не було. – Котта розповідає про значення Назона для жителів Томів (розділи ІV, VІІІ, XV).

“Назон узяв образи своєї поезії з собою у вигнання і не замовк, а розповідав своі притчі далі.” Про це свідчила карнавальна процесія, бо “хіба різник додумався б сам перебратися на бога сонця…” “Назон кожному, хто його слухав, прочиняв щораз інше вікно до своїх для фантазій і кожному розповідав лише ті історії, які той хотів чи був спроможний почути. Ехо пізнала книгу каміння, Арахна – книгу птахів… Чи не були “Метаморфози” замислені як велика історія природи – історія, що починалася від каміння й сягала аж до хмар?”. “Вигнаний з Рима, з царства необхідності й здорового глузду, поет розповів на Чорному морі свої “Метаморфози” до кінця, зробив голе узбережжя, де мерз і тужив за домівкою, СВОЇМ узбережжям, а тих варварів, що утискували його і зрештою вижили до занедбаної Трахіли, взяв за свої образи. Розповівши кожну історію до самого її кінця, Овідій Назон урешті звільнив власний світ від людей та їхніх звичаїв. А потім він, певно, й сам ступив до картини, на якій не було людей, невразливим камінчиком скотився зі схилів, бакланом шугнув над спіненими гребенями прибою чи пурпуровим мохом переможно примостився десь на рештках угрузлих у землю МІСЬКИХ мурів.”

2) Бесіда. Перед нами постало трагічне по своїй суті життя Митця-вигнанця. Трахілська пустка – місце “самозаглиблення” поета – стала місцем творчості. Лише інколи Назон спускався з гори до томівчан, щоб їм передати свої думки.

– Які асоціації викликає розповідь Назона про каміння? Коли дивишся на скульптуру Праксителя “Афродіта для острова Коса”, погоджуєшся з думкою Назона, що “гідність і тривалість каміння – це все…”, бо саме в камені відображена краса і велич життя. Саме завдяки каменю дізнаєшся про вічність Краси, невмирущість Мистецтва, безсмертя Творця – афінського скульптора Праксителя, який жив у VІ ст. до н. е. На батьківщині Архілоха (VІІ ст. до н. е.) було зведено святилище, на стінах якого висічені уривки творів прославленого лірика і пам “ятник поету. В Афінах і на острові Саламіні стоять статуї Солону (VІІ – VІ ст. до н. е.) – грецькому поету та державному діячеві. Так з давніх часів велич життя прославлених людей втілювалась у камені.

“Саме камінь існує без душі”, – вважали древні філософи. У камінь перетворювались міфічні герої через гордість, чорну заздрість (Аглавра), безмовну біль (Ніоба), гнів (супутниці Іо), страх від погляду на голову Медузи (Фіней та інші противники Персея), тобто люди кам’яніли, коли втрачали людяне в собі.

– Хіба не камінь залишається на землі від людини, коли вона помре? Не могильний надгробок з каменю? Напевно, для більшості людей це єдиний спосіб їх увічнення після смерті.

Вчитель. У романі камені та птахи – “два наскрізних символи”, вважає А. Карельський. Яка ваша і очка зору?

Камінь – це смерть, птахи – це життя. Камінь – це земля, птахи – небо. Камінь – це кінець, птахи – це злет, мрії, воля. Камінь – це все, що лишилося від людини, птахи – це прагнення людини пізнати суть буття.

У романі з розпачу кам’яніє Батт-епілептик, якому “кортіло до всього доторкнутись, усе помацати й переконатися, що та чи інша річ справді існує”, який “не годен був вирватись з полону своєї невмолимої спраги до все нових і нових безплотних світлових картин”. З волі матері він перетворюється на ідола, згодом ця “статуя… стала для покупців всього лиш громіздким, неоковирним інвентарем…” Спочатку поклоніння, потім байдужість. Хіба XX століття так само не багате на приклади ідолопоклонства?

Птахи живуть на гобеленах Арахни. Назонове слово надихало глухоніму ткалю на створення надзвичайних картин, на яких “найбільше важить не земля й не море, а небо – чисте, блакитне, трохи захмарене або затягнене грозовими хмарами, але повсюди ніби живе, заселене летючими птахами”. Птахи є символом творчого натхнення Митця. Арахна зрозуміла прагнення Назона стати птахом, щоб відчути насолоду творчого злету, окриленості, свободи, пізнати таємниці буття.)

Вчитель. Які думки викликає у вас опис польоту птахів? (розділ VІІІ). Птахи нехтують залежністю від землі. Митець-мо-дерніст теж відірваний від земного життя, він творить “нову реальність, що існує лише в душі та ідеях, але має свої закони, які треба усвідомити”, він не приймає оточуюче суспільство, бо воно вороже людині, і прагне “втекти від недосконалого життя у світ краси і прекрасної ілюзії”.)

– Яке значення у житті томівчан мали фільми? Сюжети фільмів – це переосмислені історії Овідієвих “Метаморфоз”. Не залишають томівчан байдужими кохання Алкіони та Кеїка, смерті Гектора, Ге-ракла та Орфея. Приїзд Кипариса у Томи – це свято, бо жителі мають змогу побачити на стіні різниці Терея те, що не бачать у своєму житті, але про що мріють. І хоча навіть “недоумкуватий Батт” бачить обман, все ж мистецтво кіно приносить задоволення.

Вчитель. К. Рансмайр використовує прийом кінематографічного монтажу. Напластування коротких різночасових епізодів підкреслює постійність у плинності. “Та ось час уповільнився… час знову швидко повернув назад до трахілських завалів” (розділ XІІ).

Інтелектуальний монтаж, що поєднує події, які відбуваються наяву, зі сновидіннями, навколишню дійсність із внутрішнім світом персонажів, реальне та уявне, епізоди, що нагадують яскраві, зняті в різному ракурсі кадри фільму, надає романові рис кіносценарію.

ІV. Підсумкова бесіда. Чому роман носить назву “Останній світ”? Томи – “останній світ” Назона і героїв його “Метаморфоз”, це останній світ перед апокаліпсисом, це край світу, край Римської імперії.

– “Книги пишуться не для того, щоб їх читали, а щоб їх обдумували”, – писав У. Еко у романі “Ім’я троянди”. Які роздуми викликає у вас роман К. Рансмайра? У центрі мистецтва XX століття – людина, що відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру у майбутнє. Твір К. Рансмайра дає поштовх для роздумів про навколишній світ, місце Митця у ньому. Як на полотні В. Кандінського, духовне у романі матеріалізується у формі кола: все повторюється, тому з каменю постане нове людство, бездушне покоління.

Розробка урока для вивчення роману Крістофа Рансмайра “Останній світ”