Розмова про село на прикладі добутків Г. Косинки
Перейдемо до аналізу добутків “Заручини”, “За земельку”, “Політика”, “На золотих богів”, “Гармонія”. Час, про яке пише письменник, було складним і неоднозначним. І автор прагне показати його таким, яким воно було насправді – жорстоким і трагічним, та й не завжди зрозумілим до кінця його героям. Всі вони відстоюють свою правду, виборюють своє право на щасливе життя – хто чесно, відкрито, а хто підступно, з обманом, а те й силою, залякуванням і пролитою кров’ю. Звернемося до його оповіданням
У своїх добутках
Жагуче слово Косинки було виразником суспільних думок і палких почуттів, сповнених боротьби за звільнення людини, за його щастя. “За волю й життя. Правдивий шлях, товариш, шлях боротьби… Це наш шлях”, – твердо вибирають свою дорогу бідняки села Шубовки (“Сходка”). Революція показала всі болячки життя, а не зуміла їх вирішити. Гасла й заклики: “Відбирай!”, “Грабуй награбоване!”, “Хто не бідняк, той ворог народу!” – не завжди були справедливими. А тому, коли читаєш оповідання “Заручини”, відчуваєш, що письменник дивиться на мир із загальнолюдських позицій. Читаючи новели Григорія Косинки, можна тільки дивуватися, звідки цей солнцеясний талант, уміння проникати глибоко в душу людини. Як невимушено легко звучить кожне слово письменника, музикантом пливе кожна його фраза. Тому що все йде від життя, від бачення головного, найважливішого – людського серця. Напевно, після В. Стефаника ми не маємо такого вміння в письменника проникати й тремтливо відкривати селянську душу, психологію хлібороба, його більшу й багату внутрішню красу
Вслухаємося лише у слова простої жінки Мелашки (“Заручини”), що говорить із заможним селянином: “Як вам сказати,- сказала тихо Мелашка, – Ручатися за Михайла не буду. Його добра воля: хоче – нехай сватає вашу Наталку, як вона піде за нього. А тільки коні, вози ваші, Петро, ні до чого тут. Ви ж, здається мені, сина мого з’єднуєте, а не коні з возами? Я не гуджу дочки вашої… Але ви, Петро, вибачите мене за слова, таке говорили, що мені слухати соромно було. Добре знаєте, що я із праць своїх вік прожила, мені тими кіньми не їздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду”. Скільки в цих словах людського достоїнства, простоти, самоповаги, шляхетності, щиросердечної краси!
Тому що кожна рядок, кожне слово на папері від великої любові до трудівника й більших мучень його страждаючої долі. Ми по-людському повинні зрозуміти й Петра Рудика, що, учився, чесно працював, із труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер повинен від усього позбутися. І письменник тут при остроконфронтационном конфлікті знаходить той ракурс, що дозволяє нам бачити життя багатогранно й об’єктивно. У цьому – сила його таланта. Новели Косинки – це вихоплені невеликі епізоди з життя села. Яскраві, виразні, вагомі. Письменник уміє так будувати своє оповідання, що не тільки зримо бачиш, а й чуєш те, що відбувається навкруги. Тут все живе, дихає, хвилюється, засмучується, радується… Навіть небо не блакитне, на все реагує, на все відгукується: “Уже третій день, як ревуть гарматні бої над окраїнами Медвина; гримить, сміється ворожа артилерія, а до неба піднімаються криваво-червоні мови полум’я із селянського житло…”. Так починає своє оповідання Г. Косинка про трагічний бій бідняків за волю, за життя в новелі “На золотих богів”. Малює зримо, епічно. На декількох сторінках – ціла панорама, де б’ється червона селянська воля, умирає на своїх восьмушках і ділянках, але захищає тілами, кров’ю своє житло від армії “золотих богів”. От відважний сільський хлопчик Сенька-Пулеметчик “летить сонячним пилом… і строчить умілою рукою по ворожих рядах. От уже пішли в бій з вилами, сокирами, а ворог – стіною налягає, щоб розбити селянські ряди…”. Усе почало рухатися. Усе ожило, все діє. Письменник уміє дослухатися й почути душу селянську, почути й відтворити той біль, то мучення, то горі, що волає протягом століть до людського розуму й почуття
Добутку Г. Косинки опираються на народну мораль. Письменник добре знав життя, побут, мову й психологію людини, умів не тільки спостерігати, аналізувати, але й співпереживати. Образи, як правило, розкриваються немов зсередини – у роздумах, спостереженнях, внутрішніх суперечках
(1 votes, average: 5.00 out of 5)