Роздуму над творчою спадщиною В. Поліщука

Творчі досягнення Валер’яна Поліщука не віддільні від епохи, на долю якої випало чимало випробувань: Друга світова Війна, революція 1917, громадянська війна…В 30-х роках двадцятого сторіччя його ім’я було популярним, його часто можна було зустріти на сторінках газет і журналів. Що надавало популярності В. Поліщуку? Насамперед він прославив себе людиною невгамовного характеру, кипучих організаторських здатностей, людиною, повною сили й відваги, що було взагалі типовим явищем у житті України 20-х років

По-друге, тим, що Поліщук був надзвичайно продуктивним письменником. За півтора десятиліття літературної роботи він досяг зробити в літературі дуже багато: видав понад сорок книжок (вірші, поеми, проза, публіцистика), підготував до печатки 13-млосне видання своїх добутків. Цей стрімкий шлях, здавалося, ніщо не могло зупинити. Однак зупинив його арешт письменника трагічного для українського народу 1937 року, у який В. Поліщук і був розстріляний

Валер’ян Поліщук чимсь нагадує мені Степана Радченко з роману В. Подмогильного “Місто”. Він мав активну життєву позицію, своєрідний філософський вибір і життєве призначення. Працюючи в стилі авангардизму, письменник жадібно прагнув сіяти словообраз на повну силу й часто не відокремлював “добірного зерна від полони”. Інтенсивну роботу вважав за ознаку своєї письменницької роботи й думав,

що обов’язок кожного літератора – працювати не покладаючи сил. В. Поліщук схильний був до “кількісного” літературі, не розуміючи того, що кількість не завжди переходить у якість. За коротке своє життя поет видало кілька збірників: “Сонячна міць” (1920), “Вибухи сили” (1921), “Книги повстанців” (1922), “Громохкий слід” (1925), “Геніальні кристали” (1927), “Зеніт людини” (1930). Здається, за цими назвами збірників можна написати біографію письменника. У чому ж особливості Творчості письменника, що ще й сьогодні не має об’єктивної оцінки. І хоча дехто схильний до повного заперечення зачепила Поліщука, все-таки залишається істиною те, що він був людиною у свій час. І як свідок буремних подій затверджував нове революційне мистецтво, особливістю якого була схильність, як уже говорилося вище, до авангардизму і його різновиду – конструктивного динамізму

Новаторство літератури убачав у нових темах – урбанистики, індустріалізації, наукових досягнень. Пише переважно верлібром (вільний вірш), часто прибігає до словесних декларацій і гасел, крикливо-плакатним образам. На першому плані в заділі Поліщука – міські мотиви, дух новацій і перетворень, пов’язаний із часом, коли, здавалося, нова культура вкорінювалася на уламках дореволюційної історії й культури. Його настрою, як і настрою В. Чумака, В. Блакитного, П. Тичини, М. Хвильового, М. Кулиша, В. Подмогильного, Д. Фалькивского, оптимістичною, переповненою вірою у світле майбутнє:

Юнацька кров шумить у наших жилах Юнацька сила блискає в очах,- Ми за народ, за роботу підемо сміло И спокій принесемо на гострених мечах

Г. Хвильовий, П. Тичина, поет уявляв себе співаком революційної епохи, він принесе звільнення людству, і на землі буде закладений фундамент нового, і світлого, неповторного. У цьому поет бачив безсмертя. Енергія творців не пропадає даром. Його творчість не досліджена. І, може, воно більше цікаво для істориків, однак не треба з ваг знімати того, що вершини його теорії – світл і чисті, їх не затуманила завіса часу. Отже, робота поета з покоління сівачів, що ввійшло в історію як “розстріляне відродження”, не була даремною


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Роздуму над творчою спадщиною В. Поліщука

Categories: Нові твори

Links