У деякому царстві, у деякій державі жив-був солдатів. Відвоював він війну й пішов додому. Іде, трубочку покурює так пісні розспівує.

Ішов він, ішов і прийшов надвечір у якесь сільце. Підійшов до близької хаті й стукає у вікно:

- Агов, хазяї, пустите солдата переночувати!

Ніхто

Жив-Був піп, тільки двоє з попадею, а худоби було багато, управлятися нікому. Пішов піп козаків наймати, зустріну мужик. «Куди пішов?» — «А куди ока дивляться».- «А до мене нейдешь?» — «Тому, можна. А скільки платні за рік?» — «П'ятдесят рублів. А як кличуть тебе?» — «Мене кличуть Я». Дав йому задатку десять рублів, працівника відправив додому, сам пішов

Жив-Був Дрізд Веремійович. Він звив на дубі гніздо, випарив трьох дитинчат. Занадилася до нього Лисиця Романівна. Прийде й співає:

Цей би дубочек

Ссекти, зрубати —

Сохи, борони лагодити

Так полози гнути! «Удома Дрізд Веремійович?» Він говорить: «Будинку».- «Віддай дитинчати! Не віддаси — дуб хвостом зсічу й саме

У государя у коридорі стояв вартовий. Ну ось, коштує він уночі — нікого немає у коридорі, лампи горять. Дійсно, він був грамотний і зазавжди був у нього за обшлагом олівець. Так, ось він придумав на стіні написати: «Розуму багато, так грошей немає».

Вийняв

Жила бариня багата. Дітей у їй не було, а зі споріднення всього тільки й була одна племінниця бідна. Побрала бариня цю племінницю собі у приймаки. Племінниця ходить за баринею як за рідною матір'ю, прислужує їй, у всьому догоджає.

Занедужала потім у барині нога. Болить, болить — загнила та й відвалилася ладь зовсім. Шкода барині стало своєю ноги, ось вона

У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар із царицею; дітей у них не було. Стали вони бога молити, щоб створив їм дітище у младости на поглядение, а на старість на прогодування; помолились, лягли спати й заснули міцним сном.

У сні їм привиділося,

Було у батька три сини, і здумав він богу потрудитися. «Діти, - говорить, - на двадцять верст від села вибудуйте пустелю, возите туди їжу, а я буду трудитися». Вони вибудували йому пустелю й возять йому кажний день провіант. Він нап'ється, наїсться, вийде на призьбу, спить.

Іде до нього Миколай догідник: «Мир твоєму кормному кабанові лежати!» Старий відповідає: «Я пустельник, я богу молюся».-

Жив-Був купець досюль, було у нього три дочки. Заманулося йому за море поторгувати з'їздити. Він дочкам скорчив усім по спокою, а дверей на вулицю не прорубав, ходу не зробив, щоб не ходили никуди. Болиша дочи батькові говорить: «Побери мою сорочку беленьку; якщо я зле заживу, то нехай моя сорочка почернее». Середня дочи скаже: «Батюшко,

Прослужив солдат двадцять п'ять років. Виходила йому чиста. Перед відставкою прийшов він до свого начальника й говорить: «Ваше високоблагородіє! Вам відомо, що я служив чесно й беспорочно,

Вистояв на одній квартирі всю службу й з хазяєчкою але побранился жодного разу! Дайте за мою вірну службу солдатський значок — казенний барабан!» — «Цього

У бідного старого було три сини. Посилає батько старшого:

- Мабуть наймися у батраки, усі чого-небудь заробиш.

Пішов старший син у іншу волость, а назустріч йому піп:

- Наймися, світло, до мене, тільки, чур, угода такої: коли хоч на день раніше строку підеш — не мабуть тобі твого заробітку, ні копійки не дам.

Молодець