У деякому царстві, у деякій державі жили-минулого старий і баба, і було у них три сини. Молодшого кликали Іванко. Жили вони — не лінувалися, з ранку до ночі трудилися: ріллю орали так хліб засівали.

Рознеслася раптом у тому царстві-державі дурна звістка: збирається чудо-юдо погане

У одному монастирі жив архієрей. Він тримав у себе келійника, який доглядав за архієреєм, стелив йому постіль, варив їжу. Келійник був неписьменним. Архієрей тримав його тому, що він завжди у спальні й у келії наводив порядок.

Одного разу

Жив старий з бабою; не було у них жодного дітища, тільки й був що козел; отут усі й животи!.. Старий ніякої майстерності не знав, плів одні постоли — тільки тем і харчувався. Звик козел до старого: бувало — куди старий не піде з будинку, козел біжить за ним з будинку.

Ось одного разу

Жив-Був старий, у нього було три дочки: більша й середня — чепурухи, а менша тільки про господарство радела. Сбирается батько у місто й запитує у своїх дочок: якої що купити? Більша просить: «Купи мені на плаття!» Та середняя те ж говорить. «А тобі що, дочка моя улюблена?» — запитує у меншої. «Купи мені, панотець,

Жив один піп. У нього був працівник. Піп був скупий на хліб-сіль, але жорстокий до працівника.

Працівника він завжди кормил не досита. Принесе полковриги й говорить: «Коврига спить, її всю-те не можна будити. Їж тільки половину».

А самі знаєте, скільки робітникові людині хліба треба!

У якімсь селі був селянин не досить багатий, і той селянин жив зі своєю дружиною три роки, а дітища у них не було. На четверте літо дружина його понесла й народила сина, якого назвали Іваном. Коли Івану минуло п'ять років, а ходити він не міг, тому що був сидень, то батько його й мати стали журитися й просили бога, щоб дав синові

Жив-Був мужик; у нього було три сини. Пішов старший син у батраки найматися; прийшов у місто й найнявся до купця, а той купець куди був скупий і суворий! Тільки одне мовлення й тримав: як запече півень, так і вставай батрак, так ухвалюйся за роботу. Важко, важко здалося хлопцю; прожив він з тиждень і відвертав додому. Пішов середній син, прожив у купця з тиждень,

Бувала-Живала бабуся одна-одинехонька. Був у неї бичок. Здумала бабуся до дочки їхати. Здумала, бичка запрягла й поїхала. Їде — присуджує:

Санки маленьки, оглобельки топеньки, Хомут не своп, поїдь — не стій! Біжить бичок.

Їхали, їхали, зустрівся зайко. «Бабуся,

Жив-Був піп з попадею, хлопців у них не було. Замість працівника жив у них Іванко-Дурень. Піп з попадею самі ялини солодко так масно, а Иванушке тільки і їжі було, що хліб так чай. Ось раз вони пили чай зі сметаною, давай Іван у попаді сметани собі просити. Ну, де отут! «Що ти, де ж сметани побрати! Так і масла

Була лиса. Прийшла до дрозда й говорить: «Ти на лазні посидь, а я попарюся у лазні. Тільки як собаки побежат — мені скажи ти!» А він почав вабити, свистати: «Собаки, собаки!» Вона говорить: «Дрізд, дрізд, ніяк, ти собак вабиш?» А він говорить: « Ні, - говорить, - я так своє горе розлучаю». Він знову: «Собаки, собаки!» Вона знову: «Дрізд, дрізд, ніяк, ти собак вабиш?»