У деякому царстві, у деякій державі жив-був старий зі старухою; дітей у них не було. Говорить раз старий: «Баба, мабуть купи ріпку — за обідом з'їмо». Баба пішла, купила дві ріпки; одну абияк згризли, а іншу у піч поклали, щоб розпарилася. Почекавши небагато чують — щось у печі кричить: «Бабуся, откутай; отут пекуче!» Баба відкрила заслінку, а у печі лежить живаючи дівчинка. «Що там таке?» — запитує старий. «Ах, старий! Господь дав нам дівчинку». Та старий і баба міцно обрадувалися й назвали цю дівчинку Репкою.
Ось Ріпка росла, росла й виросла більша. У деякий час приходять сільські дівки й просять: «Бабуся, відпусти з нами Ріпку у ліс за ягодами». - «Не пущу, к...ни діти! Ви її у лісі покинете». - « Ні, бабуся, нізащо не кинемо». Баба відпустила Ріпку. Зібралися дівки, пішли за ягодами й зайшли у такий дрімучий ліс, що зги не мабуть. Глядь — коштує у лісі хатинка, увійшли у хатинку, а там на стовпі ведмідь сидить. « Здрастуйте, червоні дівиці! - сказав ведмідь. - Я вас давно чекаю». Посадив їх за стіл, наклал їм каші й говорить: «Їжте, гарні-пригожі! Яка їсти не буде, тое заміж поберу». Усе дівки кашу їдять, одна Ріпка не їсть. Ведмідь відпустив дівок додому, а Ріпку у себе залишив; притяг сани, причепив до стелі, ліг у ці сани й змусив себе качати. Ріпка стала качати, стала присуджувати: « Бай-Бай, старий хрін!» — «Не так! - говорить ведмідь. - Кажи: бай-бай, милий друг!» Нема чого робити, стала качати так присуджувати: « Бай-Бай, милий друг!»
Ось так-те прожив ведмідь із нею близько року; Ріпка завагітніла й думає: як би вишукати випадок так піти додому. Раз ведмідь пішов на видобуток, а її у хатинці залишив і заклав двері дубовими пнями. Ріпка давай видиратися, силкувалася-силкувалася, абияк видерлася й утекла додому. Старий з бабою обрадувалися, що вона найшлася: живуть вони місяць, інший і третій; а на четвертий Ріпка народила сина — половина людська, половина ведмежа; охрестили його й далечіні ім'я Ивашко-Медведко. Зачав Ивашко рости не по роках, а по годинникові; що година, то на вершки вище подається, немов хто його у гору тягне. Стукнуло йому п'ятнадцять років, став він ходити із хлопцями на ігри й жартувати жарту негарний: кого схопить за руку — рука ладь, кого за голову — голова ладь.
Прийшли мужики скаржитися, говорять старому: « Як прагнеш, земляк, а щоб сина твого тут не було! Нам для його молодецтва не погубити своїх дитинок!» Старий запечалился-закручинился. «Що ти, дідусь, так невеселий? - запитує Ивашко-Медведко. - Алі хто тебе знедолив?» Старий важко зітхнув: «Ах, онученя! Один ти у мене був годувальник, і те велять тебе із села вислати». - «Ну що ж, дідусь! Це ще не лихо; а ось лихо, що немає у мене оборони. Мабуть-но, зроби мені залізний кийок у двадцять п'ять пуд». Старий пішов і зробив йому двадцатипятипудовую кийок. Ивашко попрощався з дідом, з бабою, побрав свій кийок і пішов куди ока дивляться.
Іде шляхом-дорогою, прийшов до ріки шириною у три версти; на березі коштує людей, спер ріку ротом, рибу ловить вусом, мовою варить так їсть. «Здраствуй, Усиня-Богатир!» — «Здраствуй, Ивашко-Медведко! Куди йдеш?» — «Сам не відаю: іду куди ока дивляться». - «Побери й мене із собою». - «Підемо, брат! Я товаришеві радий». Пішли двоє й побачили богатиря — захопив той богатир цілу гору, поніс у балку й верстає дорогу. Ивашко здивувався: «Ось чудо так чудо! Уже боляче сабоний ти, Горинюшка!» — «Ох, братики, яка у мені сила? Ось є на білому світлі Ивашко-Медведко, так у того й насправді сила велика!» — «Так адже це я!» — «Куди ж ти йдеш?» — «А куди ока дивляться». - «Побери й мене із собою». - «Ну, підемо; я товаришам радий».
Пішли троє й побачили чудо — богатир дрюччя верстає: який дуб високий, той у землю пхає, а який низок, із землі тягне. Здивувався Ивашко: «Що за сила, за могута велика!» — «Ох, братики, яка у мені сила? Ось є на білому світлі Ивашко-Медведко, так той і насправді сабоний!» — «Так адже це я!» — «Куди ж тебе бог несе?» — «Сам не знаю, Дубинюшка! Іду куди ока дивляться». - «Побери й мене із собою». - «Підемо; я товаришам радий». Стало їх четверо.
Пішли вони шляхом-дорогою, чи довго, чи недовго — зайшли у темний, дрімучий ліс; у тому лісі коштує мала хатинка на курячьей ніжці й усе повертає. Говорить Ивашко: «Хатинка, хатинка! Стань до лісу задом, а до нас передом». Хатинка повернула до них передом, двері самі растворилися, вікна открилися; богатирі у хатинку — немає нікого, а надворі й гусаків, і качок, і індичок — усього вдосталь! «Ну, братики, — говорить Ивашко-Медведко — усім нам сидіти будинку не годиться; давайте кинемо жеребей: кому будинку залишатися, а кому на полювання йти». Кинули жеребей: упав він на Усиню-Богатиря.
Названі брати його на полювання пішли, а він наготував-наварив, чого тільки душу захотіла, вимив голову, сіл під віконечко й почав гребінцем кучері розчісувати. Раптом закутилося-замутилося, у очі зелень виступила — стає земля пупом, з-під землі камінь виходить, з-під каменю баба-яга кістяна нога, ж... жиленая, на залізній ступі їде, залізним штовхачем поганяє, позаду собачка побрехивает. «Отут мені попити-поїсти у Усини-Богатиря!» — «Милості прошу, баба-яга кістяна нога!» Посадив її за стіл, подав часточку, вона з'їла. Подав іншу, вона собачці віддала: « Так-Те ти мене пригощаєш!» Схопила штовхач, почала бити Усинюшку; била-била, під крамницю забила, зі спини ремінь вирізала, поїла всі дочиста й виїхала. Усиня опам'ятався, пов'язав голову хусточкою, сидить так охає. Приходить Ивашко-Медведко із братами: «Ну-но, Усинюшка, дай нам пообідати, що ти наготував». - «Ах, братики, нічого не варив, не жарив: так учадів, що насилу хату прокурив».
На інший день залишився будинку Гориня-Богатир; наварив-наготував вимив голову, сіл під віконечком і почав гребенем кучері розчісувати. Раптом закутилося-замутилося, у очі зелень виступила — стає земля пупом, з-під землі камінь, з-під каменю баба-яга кістяна нога, на залізній ступі їде, залізним штовхачем поганяє, позаду собачка побрехивает. «Отут мені попити-погуляти у Горинюшки!» — «Милості прошу, баба-яга кістяна нога!» Вона села, Гориня подав їй часточку — баба-яга з'їла; подав іншу — собачці віддала: « Так-Те ти мене пригощаєш!» Схопила залізний штовхач, била його, била, під крамницю забила, зі спини ремінь вирізала, поїла усе до останньої крихти й виїхала. Гориня отямився, пов'язав голову й, ходячи, охає. Відвертав Ивашко-Медведко із братами: «Ну-но, Горинюшка, що ти нам на обід сготовил?» — «Ах, братики, нічого не варив: пекти вигарна, дрова сирі, насилу прокурив».
На третій день залишився будинку Дубиня-Богатир; наготував-наварив, вимив голову, сіл під віконечком і почав кучері розчісувати. Раптом закутилося-замутилося, у очі зелень виступила — стає земля пупом, з-під землі камінь, з-під каменю баба-яга кістяна нога, на залізній ступі їде, залізним штовхачем поганяє, позаду собачка побрехивает. «Отут мені попити-погуляти у Дубинюшки!» — «Милості прошу, баба-яга кістяна нога!» Баба-Яга села, часточку їй подав — вона з'їла; іншу подав — собачці кинула: « Так-Те ти мене пригощаєш!» Схопила штовхач, била його, била, під крамницю забила, зі спини ремінь вирізала, поїла всі й виїхала. Дубиня опам'ятався, пов'язав голову й, ходячи, охає. Відвертав Ивашко: «Ну-но, Дубинюшка, давай нам обідати». - «Нічого не варив, братики, так учадів, що насилу хату прокурив».
На четвертий день дійшла черга до Ивашки; залишився він будинку, наварив-наготував, вимив голову, сіл під віконечком і почав гребенем кучері розчісувати. Раптом закутилося-замутилося — стає земля пупом, з-під землі камінь, з-під каменю баба-яга кістяна нога, на залізній ступі їде, залізним штовхачем поганяє; позаду собачка побрехивает. «Отут мені попити-погуляти у Ивашки-Паля!» — «Милості прошу, баба-яга кістяна нога!» Посадив її, часточку подав — вона з'їла; іншу подав — вона сучку кинула: « Так-То ти мене пригощаєш!» Схопила штовхач і стала його осаджувати; Ивашко осердився, вирвав у баби-яги штовхач і давай її бити із усієї сечі, бив-бив, до півсмерті побив, вирізав зі спини три ремені, побрав засадив у прикомірок і замкнув.
Приходять товариші: «Давай, Ивашко, обідати!» — «Извольте, други, сідаєте». Вони сіли, а Ивашко став подавати: усього багато сфабриковане. Богатирі їдять, дивуются так проміж себе розмовляють: «Знати, у нього не була баба-яга!» Після обіду Ивашко-Медведко перетопив лазню, і пішли вони паритися. Ось Усиня з Дубинею так з Горинею миються й усе норовлять стати до Ивашке передом. Говорить їм Ивашко: «Що ви, братики, від мене свої спини ховаєте?» Нема чого робити богатирям, зізналися, як приходила до них баба-яга так у усіх по ременю вирізала. « Отож від чого вчаділи ви!» — сказав Ивашко, збігав у прикомірок, відняв у баби-яги ті ремені, приклав до ихним спинам, і негайно усе зажило. Після того побрав Ивашко-Медведко бабу-ягу, прив'язав мотузкою за ногу й повісив на воротах: «Ну, братики, заряджайте рушниці так давайте у мету стріляти: хто перешибет мотузку пулею — молодець буде!» Перший вистрілив Усиня — промахнувся, другий вистрілив Гориня — повз дав, третій Дубиня — трохи зачепив, а Ивашко вистрілив — перешиб мотузку; баба-яга впала додолу, підхопилася й побігла до каменю, підняла камінь і пішла під землю.
Богатирі кинулися навздогін; той спробує, іншої спробує — не можуть підняти каменю, а Ивашко підбіг, як ударить ногою — камінь відвалився, і відкрилася норка. «Хто, братики, туди полізе?» Ніхто не прагне. «Ну, — говорить Ивашко-Медведко, — видне, мені лізти доводиться!» Приніс стовп, уставив на краю прірви, на стовпі повісив дзвін і причепив до нього один кінець мотузки, а за інший кінець сам узявся. «Тепер опускайте мене, а як ударю у дзвін — назад тягнете». Богатирі стали спускати його у нору; Ивашко бачить, що мотузка вся, а до дна ще не вистачає; вийняв з кишені три більші ремені, що вирізав у баби-яги, прив'язав їх до мотузки й опустився на той світло.
Побачив доріжку второвану й пішов по ній, ішов-ішов — коштує палац, у палаці сидять три дівиці, три красуні, і говорять йому: «Ах, добрий молодець, навіщо сюди зайшов? Адже наша мати — баба-яга; вона тебе з'їсть!» — «Так де вона?» — «Вона тепер спить, а у головах у їй меч-кладенец лежить; ти меча не займай! а коли доторкнешся — вона у ту ж хвилину прокинеться так на тебе накинеться. А ось краще побери два золотих яблучка на срібному блюдечку, розбуди ягу-бабу потихеньку, піднеси їй яблучка й проси покуштувати ласкаво; вона підніме свою голову, роззявить упасти і як тільки стане їсти яблучко — ти вихопи меч-кладенец і зрубай їй голову за один раз, а у іншій не рубай; якщо вдариш іншим разом — вона негайно оживе й зрадить тебе злої смерті». Ивашко так і зробив, відітнув бабі-язі голову, забрал червоних дівиць і повів до нори; прив'язав старшу сестру до мотузки, ударив у дзвін і крикнув: «Ось тобі, Усиня, дружина!» Богатирі її витяглися й вилучили мотузку на низ; Ивашко прив'язав іншу сестру: «Ось тобі, Гориня, дружина!» Та ту витяглися. Прив'язав меншу сестру й крикнув: «А це моя дружина!» Дубиня розсердився, і як скоро потягли Ивашку-Паля, він побрав палицю й розрубив мотузку надвоє.
Ивашко впав і боляче зашибся; опам'ятався добрий молодець і не знає, як йому бути; день, інший і третій сидить не евши, не пивши, охляв з голоду й думає: « Піду-но, пошукаю у коморах у баби-яги, чи немає чого перекусити». Пішов по коморах, наївся-напився й напав на підземний хід; ішов-ішов і вибрався на біле світло. Іде чистим полем і бачить — червона дівиця худобин пасе; підійшов до неї ближче й довідався свою наречену, «Що, розумник, робиш?» — «Худобин пасу; сестри мої за богатирів заміж ідуть, а я не прагну йти за Дубинюшку, так він і приставив мене за коровами ходити». Увечері червона дівиця погнала череду додому; а Ивашко-Медведко за нею йде. Прийшов у хату; Усиня, Гориня й Дубиня богатирі сидять за столом так гуляють. Говорить їм Ивашко: «Добрі люди! Піднесіть мені хоч одну чарочку». Піднесли йому чарку зелена провина; він випив і іншу запросив; дали йому іншу, випив і запросив третю, а як випив третю — розпеклося у ньому богатирське серце: вихопив він бойову палицю, убив усіх трьох богатирів і викинув їхні тіла у чисте поле лютим звірам на поживу. Після того побрав свою наречену наречену, відвертав до старого й до баби й зіграв веселе весілля; багато отут було випито, багато було з'їдено. Та я на весіллі був, мед-вино пив, по вусах текло, у роті сухо було; дали мені пива корец, моїй казці кінець.