Російська міфологічна школа

Ця теорія невдовзі завоювала увесь світ. В усіх країнах почали з’являтися праці, у яких застосовувалася міфологічна экзегеза. В Україні найяскравішим представником її було А. М.

Афанасьєв. Вже першому видані казок (1855-1864) він постачав кожну казку коментарями на кшталт міфологічної школи. Ще цього написано низку статей, які потім у переробленому і доповненому вигляді увійшли до його капітальний тритомний працю “Поетичні погляди слов’ян на природу”184.

У ньому з’єдналися лінії європейської й російської науки. Як бачимо вже

з заголовка, Афанасьєв слід Шварцу.

І це дійсно, Афанасьєв іде у основному саме з Шварца, а чи не від Гриммов, як і часто стверджується. Гриммам він почасти слід лише у плані, розташування матеріалу. Походження ж міфів трактується на кшталт теорії метафор Мюллера. Усьому праці передує глава “Походження міфу, метод і засоби її вивчення”.

А перші слова цієї глави визначають тенденцію: “Багатий і, можна сказати, єдине джерело різноманітних міфічних уявлень є живе слово людське з його метафоричними і співзвучними висловлюваннями” (Афанасьєв, 1865- 1869, І, 5). Афанасьєв викладає по Мюллеру фазиси розвитку

мови, причому переконаний, що мова піддається поступової псування і вироджується. Процес забуття початкових стрічок і веде до утворення міфів. “Предмет вимальовувався різнобічно, і лише в багатьох синонімічних висловів отримував свої повні визначення.

Але має помітити, що з цих синонімів, позначаючи відоме якість одного предмета, до того ж саме час міг бути й для позначення а як якості багатьох інших предметів отже пов’язувати їх між собою. Саме тут саме криється той багатий криниця метафоричних висловів, який… поступово вичерпується. Тепер уявімо, яке змішання понять, яка плутанина уявлень мали відбутися при забутті корінного значення російських слів; а таке забуття рано чи пізно, але неодмінно осягає народ” (Саме там, з.

7-8). Отже, створення міфу є результатом забуття, будучи плутанини. Забувається “корінне значення слова”.

Поэтчэму Афанасьєв передусім спирається на загадки як у найтиповіший випадок метафоричності. На метафорах ж засновані прикмети, ворожіння, змови, обрядові пісні, духовні вірші та, нарешті, казки. Афанасьєв приймає без доказів, що “основа” – це чудові сили природи, яких первісний людина нібито дуже близький.

“Предметом її (казки) оповідань не була людина, на її громадські тривоги й подвиги, а різноманітні явища всієї обоготворенной природи”. “Чудові казки є чудесний могутніх сил природи” (Саме там, з.

55). З подальшого, проте, видно, під природою розуміються виключно небо і явища небесного світу і атмосфери. “Поетичні погляди” не вважається дослідженням, присвяченим власне казці.

Коло його матеріалів значно ширшим: він охоплює всю область народної творчості, народних вірувань, свят, звичаїв, книжкову літературу, і т. буд. Метод дослідження Афанасьєва ми повинні назвати дуже простим, навіть примітивним. Афанасьєв поступово з великою працелюбством і у всеозброєнні знання матеріалів під весь строкатий світ казкових зорових образів і мотивів підводить “основу”, т. е.

Зводить їх до якихось атмосферним явищам і тих їх пояснює, розкриває гаданий істинний сенс. Назва глав показує, що він охоплює всю сферу небесних явищ. “Світло і пітьма” (гол.

ІІ), “Небо і Земля” (гол. ІІІ), “Стихія світла її поетичних уявленнях” (гол. ІV) – такі що з характерних глав його. Але у розділах, що він присвячує вивченню тварин (гол. XІV “Собака, вовк і свиня”), води (гол.

XVІ), дерев (гол. XVІІ), велетнів і карликів (гол.

XXІ) тощо. буд.

, порушені їм уявлення незмінно зводяться до уявленням про грозі, бурі, сонце, хмарі, вітрі тощо. буд. Афанасьєва можна назвати одностороннім представником солярної, грозової чи якоїсь іншої теорії.

Ми в нього так само знайдемо елементи всіх таких теорій. Так, розглядаючи казку про жар-птиці, Афанасьєв стверджує: “У російській казці… згадуються яблука, які назрівають ночами і викрадаються жар-птицею: поетичне зображення грози, бурхливе подих якої обриває плоди дерева – хмари або що те – розкидає – золотаві блискавиці й розливає живу воду дощу” (Саме там, т.

ІІ, з. 311). Про образі старого з залізними віями (порівн. гоголівського Вія) Афанасьєв, наводячи певний порівняльний матеріал, каже: “У Подолії… представляють Вія як страшного винищувача, який поглядом своїм вбиває покупців, безліч звертає в попіл міста Київ і села; на щастя, убивчий погляд його закривають густі брови і близько притулені до очей повіки, і лише у випадках, коли треба знищити ворожі раті чи запалити ворожий місто, піднімають йому повіки вилами.

У цьому грандіозному образі народна фантазія малювала собі бога-громовика (Деда-Перуна); з-під хмарних брів і вій метає він блискавичні погляди й посилає смерть і пожежі” (Саме там, т. І, з 171). Чудова птах, несуча щоранку по золотому яйцю, – це, по Афанасьєву, ніч, пітьма, хмари, з яких виходить сонце (Саме там, з.

529) тощо. буд. Книжка Афанасьєва завдяки безлічі всього матеріалу, сумлінності розробки та простоті викладу справила дуже сильний враження як у учених, і в середньому читачів на письменницькі кола. Вона стала подією.

Усі найбільші вчені на той час її у відгукнулися, і було прийнято цілому співчутливо. Методи її й висновки частково вже були відомі за першим виданню казок, де коментарі були великі, ніж у наступних виданнях. Ці коментарі увійшли до “Поетичні погляди”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Російська міфологічна школа