Романтизм в українській літературі

Романтизм в українській літературі – історично закономірне явище, важливий крок у розвитку духовного життя суспільства загалом і художньої свідомості зокрема. Тоді як просвітницька літературно-естетична Драма (просвітницький реалізм) була зорієнтована насамперед на відображення дійсності, а не на перетворення її, романтична естетика внесла в мистецтво й літературу той суб’єктивний підхід до предмета, ту вимогу перетворення дійсності, яка активізує творчі потенції особистості, переводячи її з об’єкта на суб’єкт дії. Виступаючи на захист свободи народу й суверенної особистості, романтична естетика високо піднесла й роль поета як творця нової дійсності, розширила проблематику літератури, вивела людину на зустріч із історією, поставила важливі суспільно-політичні та філософські питання: одиничне й загальне, життя і смерть, свобода й тиранія, народ і влада, особистість і колектив, утвердження активної ролі особистості.

На відміну від переважної екстравертності просвітницького реалізму, що замикав психологічну діяльність героїв на зовнішній світ, романтики зосередили увагу на розкритті внутрішнього життя людини (принцип інтравертності), що привело до перевороту в пізнанні психології особистості.

Творчість українських романтиків дала поштовх розвитку художньої фантазії, утвердила протиставлення і контраст як провідний художній принцип (високе – низьке, вічне – скороминуще, минуле – сучасність, реальне – ідеальне). Розглядаючи дійсність як боротьбу суперечностей, рух, романтики зруйнували класицистичну ієрархію жанрів та поєднали в цілісні художні структури лірику, епос і драму (поява ліро-епічних та ліро-епіко-драматичних жанрів). Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми й трагедії, ліро-епічної поеми, любовної та громадянської лірики, ” Думи ” медитації та ін. Художні відкриття й здобутки романтиків органічно ввійшли до арсеналу наступних художніх напрямів і течій.

Романтизм в українській літературі