Роман-символ “Портрет Доріана Грея”

Я навчався в музичній школі і до цих пір люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. У них звучить заклик до боротьби. У них чується біль, відчай і віра в перемогу. Все як у житті: боротьба, де кожен хоче бути переможцем. Деякі впадали у відчай і відступали, деякі йшли до кінця. А деякі (письменники “чистого мистецтва”) стверджували, що життя влаштоване несправедливо і змінити її неможливо, боротьба марна. Але своєю владою творця художник може відвернути людину від порочної дійсності, а порокам суспільства протиставити саме “чисте

мистецтво”, не пов’язане з життям. Одним з теоретиків його був англійський письменник Оскар Уайльд.

…Заплющую очі, щоб ясніше уявити собі цю людину…

1895 рік, перон Редінгской вокзалу. Варто людина, одягнена в арештантську куртку каторжника. Він стоїть під холодним дощем, оточений вартою, і плаче вперше в житті. Біля нього улюлюкають хлопчаки, поруч стоїть полісмен. Це Уайльд. А зовсім недавно він був законодавцем мод в багатих салонах. Йому наслідували, заздрили, прислухалися до всього, що він говорив. Звичайно, адже він блискучий оповідач, неперевершений творець дотепних афоризмів. Варто

було йому з’явитися у вітальні, як відразу навколо нього збиралися люди, приваблені його славою.

Оскар Уайльд створив свою філософію порятунку людини і суспільства. Письменник стверджував, що тільки мистецтво здатне відвести людей зі світу вульгарності, міщанства. Він розвивав думку, що мистецтво допомагає людям зрозуміти несправедливість і знайти шляхи позбавлення від неї. Правоту своєї філософії Оскар Уайльд прагнув довести силою художніх образів. Він створив роман-символ “Портрет Доріана Грея”.

Молодий аристократ Доріан Грей – головний герой роману. Природа створила його напрочуд гарним. Але краса зовнішня і внутрішня – різні речі. На жаль, Доріан був красивий лише зовні. А може бути, він був дуже слабкий духовно, не мав своєї точки зору на життя і з легкістю прийняв девіз життя лорда Генрі – краса і насолода, тобто повний егоїзм. Доріан любить тільки себе і свою красу. Але всі, хто стикається з ним, гинуть. Покінчила з собою Сибілла Вейн, беззавітно любила Доріана. Загинули всі ті, хто не хотів побачити в красі Доріана Грея божество і прагнув судити його вчинки з позицій суспільної моралі. Але Грей чавив моральні закони. Люди думали, що такий гарний людина не може бути хибним. Навіть доля зробила йому чудовий подарунок. Сталося дивне чаклунство. Виповнилося бажання Доріана Грея, і його краса не тьмяніла з роками. І лише тільки на портреті зображалося все те, що відбувалося з душею Доріана.

Я себе не вважаю ідеальним. У кожної людини є недоліки, і в мене теж. Але Доріан, як він міг так погано використовувати свее єдина гідність – красу? Всі пороки розпусної натури виразно проступали на портреті. А доля все одно давала йому шанс повернути свій людський вигляд. Художник Безіл Холлуорда до останньої хвилини намагався напоумити Доріана, і отримав за це ніж у спину. Грей з гнівом звинувачує у всіх своїх нещастях художника; сказ, що охопив його, знаходить вихід у вбивстві. Якби він хоч раз заглянув в Біблію, та й взагалі, якщо б він мав свою думку, він би знав, що за всі гріхи рано чи пізно доводиться розплачуватися. Кожен отримує те, що заслужив. Доріан заслужив смерть. Як нерозумно. Якщо б я був гарним, я б дарував красу людям, роблячи тільки добро.

На початку свого твору я говорив про філософію Уайльда, про його спробу довести, що мистецтво сильніше життя. Що ж сталося з Доріаном Греєм? Що його убило – мистецтво? Ні, звичайно. Портрет був віддзеркаленням душі Доріана. Він убив себе своєю бездарною життям. Портрет – символ мистецтва, а воно не може бути до життя байдужим. Служачи тільки собі, своїм власним примхам, ми вбиваємо в собі людину, і роман служить ще одним застереженням від гірких помилок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман-символ “Портрет Доріана Грея”