Роман Рабле “Гаргантюа й Пантагрюэль”

Після 12-літньої перерви, пов’язаного з посиленням гонінь на гуманістів, вийшли вже підписані справжнім ім’ям автора третьої, четверта й – посмертно – п’ята книги роману “Гаргантюа й Пантагрюэль”, найбільшого пам’ятника французького Ренесансу.

Система образів. У романі із численних образів-персонажів виділяються три. Образ короля-гуманіста представлений відразу трьома персонажами: король Грангузье, його син Гаргантюа й син Гаргантюа Пантагрюэль, всі вони зображуються велетнями, що люблять життя з її радостями, але

в 3 – 5 книгах роману Пантагрюэль стає цілком розмірним звичайній людині, втрачає непереможність і часом оптимізм.

Образ вихідця з народу, фізично потужного, трохи необтесаного, але метикованого й чесного ченця – брата Жана Зубодробителя підкреслює ідею діяльного добра.

Третій центральний образ – розумного, але безчесного шахрая Панурга – так описується в романі: “Панург був чоловік років тридцяти п’яти, середнього росту, не високий, не низенький, з гачкуватим, що напоминали ручку від бритви, носом, що любив залишати з носом інших, найвищою мірою ввічливий, втім злегка розпусний і від

народження підданий особливої хвороби, про яку в ті часи говорили так: “Безгрішшя – недуга нестерпний”. З усім тим він знав шістдесят три способи добування грошей, з яких сам чесним і сама звичайним була непомітна крадіжка, і був він бешкетник, шулер, гульвіса, гуляка й шахрай, яких і в Парижу небагато. А в сутності пречудовий зі смертних”.

Композиція. Роман складається з п’яти книг, написаних протягом 20 років і опублікованих у різний час і тому досить самостійних. Різні навіть композиційні моделі. У кн. V модель роману виховання (до гл. 24), сюжетно представлена через опис етапів дорослішання, виховання й навчання Гаргантюа, з’єднується з героїко-комічним описом війни з Пикрохолом у дусі “Батрахомиомахии” (із гл. 25 до гл. 51), коли сюжет рухається за рахунок переходу від одного епізоду битви до іншого.

В останніх главах кн. 1 (гл. 52 – 58), де описується Телемская обитель, побудована за вказівкою Гаргантюа для брата Жана Зубодробителя, діє третя композиційна схема – роману-утопії, де основним стає опис різних нововведень (пристрій ідеальної обителі, одяг її мешканців, уклад життя відповідно до правила “Роби, що хочеш”). (кн. 2) написаної раніше інших і сохраняющей ще зв’язок з народною книгою про Гаргантюа, композиція досить пухка, розпадається на ряд епізодів, як би демонструючи, що в основі роману ренесансного типу лежить схема циклу новел, подібного “Декамерону” Боккаччо.

Разом з тим пародійно відтворюється композиційна схема житія – жанру, у якому описуються лише окремі епізоди життя святого: народження, перша зустріч із божественним, доконані святим чудеса, обставини смерті й чудеса, що творяться після смерті святого його мощами (останні два елементи, природно, відсутні в кн. 2).

Можна доглянути в композиції кн. 2 і нова якість: народження схеми шахрайського роману (халепи героя). У кн. 3.початок приблизно таке ж, але із гл. 9 виникає наскрізний романний сюжет, що розвивається до кінця кн. 5: щоб відповістити на запитання Панурга, потрібно чи йому женитися, герої звертаються до різних персонажів, а потім (у кн. 4) відправляються в далеку подорож до оракула Божественної Пляшки, що відповідає на задане питання загадковим “Тринк” (“Пий”, щоб стати, як боги, т. e. пей із джерела мудрості).

Перед нами схеми “Одиссеи” (звідси відвідування героями різних островів з фантастичними персонажами) і “роману дороги”. Композиція, неструнка спочатку, знаходить певну послідовність: від кругових пересувань велетнів в обмеженому мирке в перших книг – до лінійного руху звичайних людей у необмеженому, величезному просторі Землі в останніх книгах роману.

Гротеск у романі. Гротеск як особливий літературний прийом, заснований “на з’єднанні непоєднуваного в області зримих форм (на відміну від парадокса – з’єднання непоєднуваного й області думки), був осмислений тільки в XVIII – початку XIX в. И романі Рабле гротеск реалізований на різних рівнях тексту. Гротеск стає для письменника формою вираження найважливіших гуманістичних ідей – реабілітації плоті й вільного отно-шения до святинь. Обидві ідеї розкриваються, зокрема, в епізоді народження Гаргантюа. Його мати, велетка Гаргамела, носила плід у чреве 11 місяців і продовжувала б бути вагітної й далі, але один раз об’їлася, з’ївши 16 бочок, 2 барила й 6 горщиків тельбуха. Через цього Гаргамелу так роздуло, що дитина народилася через вухо. Автор при цьому зауважує: “Хіба отут що-небудь суперечить нашими законами, з нашою вірою, зі здоровим глуздом, зі Священним Писанням? Я, принаймні, тримаюся тої думки, що це ні в чому не суперечить Біблії. Адже для Бога немає нічого неможливого, і якби він тільки захотів, то все жінки робили б на світло дітей через вуха”. Важливо відзначити, що в гротескному збільшенні плоті Рабле не дотримується ніяких масштабів і пропорцій.

Мова Рабле. Ренесансна життєрадісність Рабле, хлещуая через край, знаходить вираження в потоках здавалося б марних слів, у словесній еквілібристиці, що відбиває насправді звільнення мовлення від сковуючого її контролю, розкутість язикової стихії.

Як приклад такої розкутості можна привести уривок з передмови до кн. 3, де згадується філософ Диоген, що жив у бочку: “…Уже він цю свою бочку повертав, перевертав, лагодив, бруднив, наливав, виливав, забивав, скоблив, смолив, білив, катав, хитав, мотав, метав, латав, хомутал, штовхав, затикав, кувыркал, полоскав, конопатив, колошматив, баламутив, пинал, приминав, уминав” – і далі ще 40 дієслів (цитувався переклад Н. Любимова).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман Рабле “Гаргантюа й Пантагрюэль”