Роман Олеся Гончара “Людина і зброя”


Визначним явищем прози про війну став роман О. Гончара “Людина і зброя” (1960 р.), в якому письменник воскрешає трагічні події 1941 р., правдиво відтворює складну, тривожну атмосферу перших місяців війни, : показує героїзм і мужність людей в обороні своєї Вітчизни.

Головна із загальнолюдських проблем сучасності, винесена у заголовок твору. Людина і зброя. Ця проблема розв’язується романістом у найрізноманітніших аспектах, зачіпає долю буквально кожного з персонажів – головних і епізодичних, звучить у численних філософських та публіцистичних відступах.

Роман має виразну антивоєнну спрямованість.

Показуючи жахи війни, викриваючи злочинність розбійницького нападу гітлерівців, письменник кожним об-разом, кожним епізодом пристрасно протестує проти і кривавої бійні, підкреслює, що людина і смертоносна зброя не сумісні. Університетський професор історії Микола Ювеналійович, глянувши через вікно аудиторії І на колони мобілізованих, що йшли вулицями міста, і сумовито говорить про нищівний подих воєн, які були ; найпершою причиною загибелі всіх цивілізацій: “Досить згадати напівлегендарну Трою, і Карфаген, і перетоптані копитами завойовників квітучі міста Сходу, досить глянути під час розкопок на мертві, спалені ордами наші городища, щоб переконатись, чим були війни для народів”.

Як велике горе, як прокляття вривається в життя



і людей Війна. Нагло перервано мирний трудовий ритм країни, круто повернуто долю кожної людини. Усім ясно: будуть випробування, яких нікому не уникнути. Смерть, руїна, рабство – все лихо людське асоціюється з фашизмом. Тому таким смутком, такою тривогою оповите гірке, безрадісне весілля Мар’яни і Лагутіна.

Щось протиприродне, безглузде є в тому, що молоді,; красиві, здорові люди змушені йти в саме пекло війни, звідки багатьом не судитиметься повернутися.

Весь роман сприймається як гнівне осудження безглуздості воєн з їх смертоносною зброєю.

Через сприйняття своїх героїв письменник дає оцінку подіям, виявляє своє ставлення до них, наснажує Твір справжньою людяністю. Значний інтерес викликає один з епізодів фронтових буднів студбатівців на Росі. Витягаючи убитого з берега річки і ховаючи в напівобваленому окопі, Степура і Мирон Духнович обмінюються думками. Вразлива натура Мирона надзвичайно збентежена:

– …Хто він? Загребли, а що ми знаєм про нього?

– Чийсь батько. Чийсь син, – глухо озивався з окопу Степура.

– Ще один боєць чи командир.

– Не тільки це, не тільки! – знервовано заперечив Духнович. – Щось більше знищено, зруйновано, вбито передчасно! З планети пішов її володар, пішло в небуття найвище створіння природи, найрозумніше, що є у всесвіті.

Моральна сила людини, що відстоює свою землю, захищає здобутки цивілізації, боронить життя, – непереможна.

У романі звучить неприхована гордість за людину, що в кривавих побоїщах війни зберегла кращі риси своєї душі і серця, звучить захоплення величчю людини.

Основне в романі – оспівування бойового побратимства, краси всього людяного, доброго, чистого. Тому й сприймається роман як високо поетична, глибоко філософська поема-легенда про велич людини, що виходить переможцем з найтяжчих випробувань. Наснажений любов’ю до людини, вірою в силу її духу, роман О. Гончара “Людина і зброя” є тим твором мистецтва, який ніколи не старіє, хвилює і буде хвилювати ще не одне покоління читачів.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман Олеся Гончара “Людина і зброя”

Categories: Нові твори

Links