Роман Фадєєва “Розгром” про громадянську війну


Перший роман “Розгром”, над яким він працював у Ростові в 1925-1926 роках, Фадєєв задумав і писав, виходячи із заздалегідь наміченого політичного завдання. “Які основні думки роману “Розгром”? – говорив він, виступаючи перед молодими літераторами в 1933 році.- …Перша й основна думка: у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей

Ця переробка відбувається успішно тому, що революцією керують передові представники робітничого класу – комуністи, які ясно бачать мета руху і які ведуть за собою більше відсталих і допомагають їм перевиховуватися”. Всі ці “основні думки” містили скоріше бажане, чим суще. І якби та “правильна” схема, у яку вони складалися, постійно керувала письменником у ході роботи, вона засушила б роман на корені. Але Фадєєв виходив у цій роботі саме із сущого, з того, що сам бачив і пережив. Майже всі персонажі “Розгрому” – люди, разом з якими він воював, бедовал, робив з боями найтяжкі тайгові переходи. Звичайно, він не списував їх з натури цілком. Багато чого в них, як і водиться


в літературі, домисливал і узагальнював. Однак і в домислі цьому опирався, як правило, не на бажане, а на безпосередні життєві враження. У підсумку герої роману не стільки виконують покладені на них задумом автора політичні функції, скільки просто живуть і діють, надходячи згідно своїм характерам і тим мінливим обставинам, у які вони попадають

У романі взагалі відбувається не зовсім те, що передбачено схемою, і зовсім не так, як це передбачено. Є в ньому й відбір, і відсівання, і переробка. Але “відбір людського матеріалу” веде, на жаль, сама війна. І частіше у свою користь, чим на благо революції й народу. Гинуть у боях кращі: Метелиця, Бакланів. Залишається “у ладі” не самий гідний – Чиж

“Величенна переробка людей” зводиться до зміцнення військової дисципліни. Нічим іншим вона героїв не збагачує. Навіть Морозна, за переробкою якого автор стежить особливо уважно, з партизана недбайливого перетворюється в справного. І тільки (“Кінь у нього в порядку, збруя міцно залагоджена, гвинтівка вичищена” і т. п.). А от уже прилучення його до “того осмисленого здорового життя, …у якій немає місця непотрібним і дозвільним думкам”, не надихає, а насторожує: які думки варто вважати непотрібними й у чому сіль цього здорового життя?

Те, що за схемою “відсівається”, тому що “нездатне до теперішньої революційної боротьби”, у романі також викликає неоднозначне відношення. Яке пуття партизанам від Піки – тихого, ласкавого, боязкуватого дідка. До боротьби він, ясна справа, не здатна. У табір революції потрапив випадково. Але як засудити його й відкинути, якщо до загону він прибився після того, як втратив сина – червоногвардійця й залишився один-одинешенек? Мечик? Прийшов у загін, мріючи про подвиги, про товаришів-богатирів “в одязі з порохового диму”, представився йому щасливий випадок умерти геройською смертю – не вмер, утік. Так ще й підставив під удар весь загін

“Зрадник, себелюбний індивідуаліст… воспринявший ідеологію експлуататорських класів”,- таврувала його не один десяток років літературна критика. А може, просто хлопчисько, що начитався до запаморочення Фенимора Купера й Майн Рида?

Не прийняла його, до речі, саме партизанське середовище: інтелігент, чужинець. Знущалися з нього “по всякому приводі – над його міським піджаком, над правильним мовленням, навіть над тим, що він з’їдає менше фунта хліба за обідом”. І зрозуміло, нічому не навчили: ні “здорового життя” без думок, ні військової доблесті

Мечик дійсно нездатний до “теперішньої революційної боротьби” – такий, який представлена вона у романі. Але переконують у цьому не лайливі слова, які, немов втративши своє дослідницьке терпіння, обрушує на нього Фадєєв в останніх главах, а саме тонке й чуйне дослідження його щиросердечного миру, що веде в початкові. Якраз воно й дозволяє відчути, наскільки недоречний цей юний романтик, занадто тонко вихований, занадто совісний і ранимий, у реальному революційному середовищі. Фадєєв, мало сказати, анітрошки не ідеалізує це середовище, але навіть і підкреслює, як вона сувора й груба, начебто прагне попередити: усяким інтелігентам у ній не місце, революція обійдеться без них

Останнє, безсумнівно, відповідало наміченої Фадєєвим схемі, але підкреслений, нещадний реалізм роману явно заходив у суперечність із нею. “Основні думки” письменника повні пафосу: “…все вороже змітається… все що піднялося… загартовується, росте…” У самому романі ніщо вороже не змітається й пафос якось розсмоктується, не залишаючи сліду. Немає в “Розгромі” ні голосних мовлень, ні дзвінких революційних фраз, ні клятв у вірності ідеалам. І переможних боїв з гідрою контрреволюції теж немає. Є кров і бруд і роздратований мат. Є загибель партизанського загону, затиснутого супротивником у кільце й потрапило в пастку, з якої виривається лише жменька партизанів. І навіть цей трагічний фінал поданий без високих слів, без усякої патетики

Таке Непідфарбоване й непригладжене зображення подій громадянської війни й забезпечило роману величезну популярність. Втім, і інше викликало підвищену увагу до нього читачів і критики – фігура більшовика Левинсона.

Створити образ такого героя Фадєєв мріяв з тих пор, як “взяв у руки перо”. Мрія ця поєднувала в ньому й політика, і художника, і просто зацікавлена особа. Він адже й у самому собі бачив зростаючого, “усе більше свідомого керівника”. Показати більшовицького ватажка так, щоб читач повірив у нього, пішов за ним, переконався в його особливому праві на владу, були для Фадєєва й кревний інтерес, і захоплююче завдання – рівною мірою політична й художня. Недарма “Розлив” починається з Неретина, “Проти плину” – з комісара Челнокова. Це були, однак, тільки ескізи до образа, що рано або пізно повинен був зложитися. Левинсон – перша більша творча удача письменника

Щоб залучити читача до фігури цього героя, Фадєєв не став наділяти його ні кам’яними вилицями й залізними щелепами, як А. Серафімович свого Кожуха в “Залізному потоці”, ні фанатичною вірою в революцію, як Б. Лавреньов Евсюкова в “Сорок першому”, ні мученицьких вінців, як Ю. Либединский целую групу персонажів в “Тижню” або Вс. Іванов Пеклевано-ва в “Бронепоїзді”. Він робив ставку на відвертість перед читачем

Левинсон людина “особливої правильної породи”? Нічого подібного. Людина він цілком звичайний, зі слабостями й недоліками. Інша справа, що він уміє їх таїти й придушувати. Левинсон не знає ні страху, ні сумнівів? У нього завжди в запасі безпомилково точні рішення? І це неправда. І сумніву в нього бувають, і розгубленість, і болісні щиросердечні розлади. Але він “ні з ким не ділився своїми думками й почуттями, підносив уже готові “так” або “ні”. Без цього не можна. Партизани, що довірили йому свої життя, ні про які розлади й сумніви командира знати не повинні… Левинсоновское мистецтво керівництва людьми підкуповує. У ньому немає ніякого обману, ніякої демагогії. А “величезна, не порівнянна ні з яким іншим бажанням спрага нової, прекрасної, сильної й доброї людини”, що керує його справами й учинку мі, і тим більше залучає. Звідси читацька довіра до нього, якого Фадєєв саме й домагався

З появою “Розгрому” з’ясувалося, що всі інші герої-більшовики, які встигли досить густо заселити літературу, помітно уступають Левинсону, написаному й живее й глибше кожного з них. І що роману в цілому призначене зайняти одне із самих видних місць серед добутків про громадянську війну. Фадєєв і сам відчув це, як тільки в журналах Москви й Ростова було опубліковано трохи глав роману



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман Фадєєва “Розгром” про громадянську війну

Categories: Шкільні твори

Links