Роман Анатолія Рибакова “Діти Арбата”

Роман “Діти Арбата” – це міркування Анатолія Рибакова про долю його покоління. Писався роман в “темні” часи, а приспів до “світлих”.

Роман автобиографичен, в образі головного героя Сашка Панкратова чимало реалій долі самого письменника. Якось Рибаков згадав, що шлях Сашка – це його, Рибакова, шлях, тільки Сашко краще, ніж його прототип.

Письменник сміло, безстрашно узявся за питання: яка ж роль И. В. Сталіна у всім, що діялося в нашій країні.

Очевидно, що одне з головних завдань роману “Діти Арбата” – показати, як затверджувався культ Сталіна. І успіх роману в тім, що саме це завдання було поставлено письменником вірно, адже саме з 1934 року, коли розгортається дія “Дітей Арбата”, культ цей почав перетворюватися в щось грандіозне й виняткове.

Сталін у романі – історичний діяч, що зміг підкорити своїй волі мільйони людей, визначити шлях розвитку величезної країни. Письменник прагнув осягти зовні суперечливу логіку дій тирана.

От, приміром, епізод зі стоматологом – один з найбільш живих у сталінських сценах. Прекрасний фахівець проявляє професіоналізм, запропонував зробити Сталіну пластинчастий протез, незважаючи на те, що високий пацієнт наполягав на іншому. Сталін погодився випробувати новий протез, паплюжити один тільки день, як просив лікар, і визнав, що лікар правий. Визнати визнав і навіть

у приклад зразкового відношення до справи поставив, але все-таки розпорядився зубного лікаря замінити іншим і із кремлівської лікарні звільнити.

Чому? Належного страху ні, немає беззаперечного підпорядкування. Насмілився заперечувати, а в оточенні потрібні люди інші, що не заперечують, що не міркують, сліпо віддані.

Сталін у романі Рибакова глибоко самотній. Він свідомо ставить себе поза людськими відносинами. Сталіну не потрібні друзі й рідні. Потрібні виконавці його волі. Виконавці, які будуть згодом замінені іншими, коли відмовляться виконувати його вказівки або загордяться про себе занадто багато.

Роман “Діти Арбата” показав як відбувалися в тридцяті роки трагічні події; дозволив усвідомити, що Сталін сам очолював і направляв сваволю, знищення безлічі безневинних людей. Показав, як це було страшно.

Книга ця не просто відкриває очі на тяжку реальність недавньої нашої історії – вона не дозволяє більше відводити їх убік від цієї реальності; ятрить душу, розповідаючи правду про Сталінську епоху. Люди повинні знати щире положення справ у ті тридцяті роки.

А те чуєш іноді репліки: “От Сталіна б зараз…”, “А от при Сталіні…” А чи хочуть вони, щоб їх засилали й розстрілювали?

Рибаков написсав роман про дв головних героїв: про Сталін і про Сашк Панкратове, тому що в протистоянні ц дв особистостей він побачив головний конфлікт часу.

Молоді люди, що виросли в московських арбатских провулках і, що ввійшли у вік відповідальності до середини тридцятих років, виховані на одній ідеї – з якою радісною надією вступають вони в мир. Тепло, задушевно показана молодь: Сашко Панкратов і його оточення. Панкратов – один з головних неісторичних героїв роману – по-справжньому гарна й чесна людина, що ніколи не надходить проти своєї совісті, їм завжди рухає почуття справедливості.

Сашко – людин з яскраво вираженим соціальним темпераментом. Сам по собі такий темперамент може приймати й небезпечні форми. Шарок згадує, як при прийманні в комсомол Сашко відмовився голосувати за нього, коротко кинувши: “Не вірю”. Легко представити, як такі люди в атмосфері тридцятих років кидали своє “не вірю” не тільки таким, як Шарок. Але є в Сашка одна якість, що і робить його уразливим. Мораль для нього – це людська цінність, що коштує вище всього. Він не може, приміром, лжесвідчити проти заступника директора інституту Криворучко. У нього є можливість вибору: Сашко може зрадити Криворучко, сказавши про нього те, що вимагають, і тим самим урятувати свою долю. Але він не бажає хитрити, лавірувати, причинятися, приховувати думки й почуття.

Адже Сашко – сильний духом, високоморальний людина, істинно росіянин інтелігент. Ці шляхетні вчинки Сашка можна назвати подвигом.

Сашино справа виник як результат його особистої незалежності, що потім росло, як сніжний кому. Стінгазета – уже антипартійний листок, політична диверсія, організована групою, що обкопалася в інституті на чолі із Криворучко. Як результат – обшук, арешт, жах враженої матері, в’язниця, допити, посилання й довгий хресний шлях по дорогах Сибіру.

Шлях духовного становлення особистості, шлях остаточного изживания ілюзій і спроб знайти нову віру. Розлітаються подання Сашка про єдину думку як основі суспільства. Розлітається міф про справедливість насильства більшості над меншостями. Сашко Панкратов сам волею доль потрапив у меншості.

В “Дітях Арбата” Ніна Іванова, що була однокласниця Сашка Панкратова, спочатку уражена арештом Сашка. Безсумнівний лідер класу, школи, чесний, що вірить у ті ідеали, якими всі вони живуть, – як може він бути ворогом? Непорозуміння, звичайно ж, незабаром розберуться. Але не “розбираються”. І у свідомості Ніни відбуваються зміни, і от вона вже говорить матері Сашка, що, мол, активізація класової боротьби вимагає “особливої чіткості позицій, а Сашко, на жаль, іноді власне розуміння речей і подій ставив вище точки зору колективу”. Завжди можна знайти пояснення, чому караючий меч обрушився на іншого, і плекати надію, що він не торкне тебе.

“Він був сильним серед сильних, вирвали його зі звичної обстановки, позбавили середовища, у якій існував, і відразу з’ясувалося, що йому не на що обпертися, сам по собі він ніщо”, – так мучається в Мозгове Сашко Панкратов, дійсно, сильний і що залишається, незважаючи ні на що, до кінця роману сильною людиною.

До кінця роману нам відомо одне – Сашко вистояв, і не в останню чергу тому, що знав – “навіть у цих диких умовах затверджуються вищі людські цінності. Жаль – одне з них”. “Людське в людині не вбите й ніколи не буде вбите”. Із цією свідомістю зустрічає Сашко грудень 1934 року, коли приходить довгоочікувана пошта, де в одному з листів матері він знаходить приписку Вари. Приписку, до якої Варячи йшла так довго й зрозуміти яку Сашко може теж лише після свого довгого шляху: “Усе ще спереду, чорт візьми, усе ще спереду! У нього є Варячи, тепер він це твердо знає. Є Варячи, є мама, люди навколо, є його Думи, його думки. Усе, що робить людини Людиною”.

Сашко Панкратов з його покрученою долею викликає глибоке співчуття й навіть біль за все покоління молодих людей, долі яких також були зламані сталінськими репресіями. У романі є два уроки – урок історії й урок моральності. Тому головна думка роману – треба жити так, щоб Історія й моральність були невіддільні. Ні, це не історичне оповідання, що читають зі спокійною душею. І біль, і пристрасть книги не тільки в дні минулому, але й у нинішніх днях. Письменник розповів правду про час своєї молодості, правду, що ми повинні знати, щоб мракобісся того часу – не повторилося


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Роман Анатолія Рибакова “Діти Арбата”

Categories: Нові твори

Links