Роль ліричних відступів в одному з добутків російської літератури XIX століття

, ЩоСтала через історію героя й сюжет, через об’єктивне оповідання. Сам Пушкін писав, що під романом він

Має на увазі “історичну епоху, розвинену на вигаданому оповіданні”. Але Пушкін писав не просто роман, а роман

Віршований. У листі до П. А. В’яземського він ясно вказав на ці особливості “Євгенія Онєгіна”: “Пишу не роман, а роман в

Віршах – диявольська різниця”. Цими словами Пушкін підкреслив нетрадиційність свого роману. У восьмому розділі автор

Називає свій добуток “вільним”. Що ж пропонує ця воля.

Насамперед – це невимушена бесіда автора з

Читачами. Головна роль у романі належить авторові, він є центрами ліричного оповідання.

Добуток буяє численними ліричними відступами. Ліричні відступи в першому розділі мають

Біографічну спрямованість. У першому розділі автор оповідає про молодість і згадує про південне посилання, у шостому розділі

Автор прощається з молодістю, у восьмому розділі розповідається про ліцейські роки, коли “у садах ліцею” йому стала

“бути Муза”. Ці рядки ще раз підкреслюють те, що Пушкін є й героями роману, і його авторами, особистостями

Творчої,

мислячої, неординарної.

Однієї з найважливіших тем ліричних відступів у романі є зображення природи в різну пору року. Пушкіна сам

Написав у примітках до “Євгенія Онєгіну”: “Сміємо запевнити, що в нашім романі час розчленований по календарі”. Можна

Легко відновить у пам’яті хід часу. Улітку Онєгін відправляється в село: “Два дні йому здавалися нові відокремлені поля,

Прохолодь похмурої діброви, журчанье тихого струмка…” Нудьгуючи й нудячись, проводить Онєгін осінь у селі. Узимку збираються

Гості на іменини Тетяни. Зима – весела пора року, урочисте й ошатне: “опрятней модного паркету блищить річка,

Льодом одягнена”, “веселий миготить, в’ється перший сніг, зірками падаючи на брег”. Навесні, коли: “гнані весняними променями, з

Околишніх гір уже снігу втекли мутними струмками на потоплені луги”, Ларіни відправляються на “ярмарок наречених”. Та або

Інша пейзажна картина служить “заставкою” до нового етапу в житті герої роману. Життя людини й природи нерозривно

Зв’язані між собою. Весна визначається як!

“пора любові”, а втрата здатності любити рівняється з “бурою осіни холодної”. Подібно тому, як поміняють один одного

Пори року, народжується й умирає, потім знову народжується все живе, тече й життя людини: переміняються покоління,

Приходить “розквіт” і “увяданье” людської душі: “або із природою жвавої зближаємо думою збентеженої ми увяданье наших

Років, яким возрожденья немає?”

Автор нерозривно зв’язує духовність і високі моральні якості своїх героїнь із її близькістю до природи: “вона

Любила на балконі попереджати зорі схід”.

Екскурс у російську історію, знайомство з визначними пам’ятками Москви й Петербурга розсовують історичні й

Територіальні рамки роману. Подорож в історію – це ще один ряд авторських ліричних відступів, які

Виражають відношення автора до російської історії й до Москви – святині Росії, російської гордості: “Дарма чекав Наполеон,

Останнім щастям упоєний, Москви уклінної із ключами старого кремля: ні, не пішла Москва моя до нього з

Винної головою. Не свято, не прийомний дарунок, воно готовила пожежу…”

Авторські описи побуту й вдач суспільства того часу знайомлять читачів зі світським Петербургом, у салонах якого

Зібране “блискуче” і “безособове” світське суспільство, що у той же час є носієм витонченої культури, і

Московським дворянством “більше домашнім”, але дурними й обмеженим, і, нарешті, мешканцями поміщицьких садиб, в описі

Яким простежується глузлива інтонація автора.

На сторінках роману автор знайомить читачів з життям мистецтва того часу. Ми є безпосередніми учасниками

Театрального життя. Неможливо не уявити собі що летить, “як пухнув від вуст Эола” Істоміну, ” Фонвизина, щоблищить,”,

“перейнятливого Княжніна”.

Через ліричні відступи Пушкін виражає свій відношення до таких вічних і незмінних понять як дружба,

Шляхетність, відданість, любов. Поет високо цінує ці людські якості. Але життя зіштовхувало Пушкіна не тільки з

Кращими проявами цих моральних цінностей. Не випадково в романі з’явилися такі рядки: “Кого ж любити? Кому ж

Вірити? Хто не змінить нам один?” У житті поета, як і в житті його героїв, зустрічалися й такі “друзі”, від яких

“урятуй нас, Боже”.

Нерозривний зв’язок автора й читача. Пушкіна постійно підтримує зв’язок із читачем: поет ділиться з нами міркуваннями

Про життя, які теж являють собою ліричні відступи: “але смутно думати, що дарма була нам молодість

Дана…” Пушкін тривожиться майбутнього свого й свого утвору: “бути може, у літі не потоне строфа, що складається мною”.

Ліричні відступи зіграли немаловажну роль у побудову роману, вони дали можливість розсунути границі

Добутку, відбити в романі російське життя у всіх її проявах, дозволили об’єднати текст роману в єдине ціле.

Створюючи роман, Пушкіна разом зі своїми героями взрослел, ціною втрат і щиросердечних роздирань, піднімався на більше високу

Щабель духовного розвитку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Роль ліричних відступів в одному з добутків російської літератури XIX століття