Роль композиції роману “Герой нашого часу” у розкритті характеру Печоріна


Не відомо, що б міг створити видатний російський поет М. Ю. Лермонтов, якщо прожив би хоч трішечки більше, ніж відвела йому доля. Адже в двадцять п’ять років він зумів не лише створити образ героя свого часу, спираючись на життєві враження, а й зробив при цьому глибокий аналіз усієї російської дійсності. Так з’явився у світовій літературі образ Печоріна – передової людини тридцятих років дев’ятнадцятого століття. Цей образ виник не на порожньому місці. Йому передувало безліч ліричних творів поета, серед яких і ранні юнацькі Твори, які стали підгрунтям роботи над образом.

Герой Лермонтова індивідуальний і неповторний. Це людина великого розуму і надзвичайної сили волі. Але при всій індивідуальності характеру Печорін узагальнює типові риси людей його часу.

Автор критично ставиться до свого героя. Це простежується в щоденнику Печоріна, де він не приховує протиріч свого характеру.

Хоча Печорін і не ідеальний герой, проте, знайомлячись із ним на сторінках твору, проймаєшся повагою і симпатією до нього. Що приваблює в образі Печоріна мене? Мабуть, розум і мужність. Хоча приходиш до розуміння цього не зразу, а лише по мірі знайомства з твором. Роман побудовано таким чином, що і сам Печорін, і його життя можна розглядати мовби з трьох точок зору.

Адже повість “Бела” є своєрідною розповіддю Максима Максимовича про те, як Печорін викрав


Белу. Ця повість вийшла незадовго до висилки Лермонтова на Кавказ у журналі “Современник”, де до нотаток подорожнього офіцера і було включено розповідь Максима Максимовича. Повість “Бела” перегукується з пушкінським “Кавказьким полонеником”, але оповідь ведеться побутовою, зниженою мовою самим Максимом Максимовичем.

У повісті ” Максим Максимович” оповідач перетворюється на дійову особу. Розповідь продовжується від імені автора роману. Саме тут, єдиний раз за всю книгу, автор зустрічається віч-на-віч із Печоріним. Зустріч автора з героєм була необхідною для реалістичного зображення героя. Повість “Максим Максимович” є своєрідною підготовкою для сприйняття другої частини роману. Адже з уст автора ми дізнаємося про смерть Печоріна, після чого автором обгрунтовується право на публікацію “Журналу Печоріна”.

У трьох повістях “Журналу Печоріна” з’являється третій оповідач – сам Печорін, що постає перед читачами розумною і проникливою людиною, що вміє правдиво і відверто визначити і свій внутрішній стан, і стан усіх оточуючих його людей.

Сила і слабкість характеру Печоріна – у здатності до самоаналізу. У цьому ж полягає і причина його скептицизму і розчарувань.

Не дивлячись на всю єдність “Журналу Печоріна”, повісті, що увійшли до нього, дуже різняться. “Тамань” можна розглядати як продовження традицій романтичних розбійницьких повістей. “Княжна Мері” являє собою роман із сучасного життя і перегукується з пушкінським “Євгенієм Онєгіним”. А “Фаталіст” продовжує тему гравців. Отже, композиція роману М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” не тільки по-новому розкриває образ головного героя, а й надає творові небувалої художньої довершеності.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роль композиції роману “Герой нашого часу” у розкритті характеру Печоріна

Categories: Нові твори

Links