“Роль інакомовлення в літературі” за творами Г. Маркеса “Сто років самотності” і Я. Кавабата “Тисячі журавлів”

Традиції усіх народів накопичуються багатьма століттями, та наші сучасники у різних країнах по різному до них ставляться. Найбільше вони цінуються у народів Сходу, зокрема в Японії. Одна з традицій жителів країни Сходячого Сонця є чайна церемонія, яка дійшла з глибини століть до наших часів майже без змін. Ця традиція настільки шанується японцями, що під час чаювання навколо учасників церемонії, здається, зупиняється час. Саме чайна церемонія стала основою сюжету одного з найвідоміших творів видатного японського письменника Ясунарі Кавабата під назвою “Тисяча журавлів”.

Повість “Тисяча журавлів”, мабуть, і залишається у пам’яті як одна тривала чайна церемонія, під час якої проживаєш з героями ціле життя, під час якої вирують приховані від стороннього ока пристрасті і над усім цим панує велике прагнення все осмислити. Таке незвичайне почуття досягається автором завдяки використання у творі інакомовлення. Використовуючи цей прийом, Ясунарі Кавабата розповідає на перший погляд звичайну історію про традиційне японське чаювання. У церемонії приймають участь звичайні люди. Це і скромний конторський службовець Кукудзі, і дві колишніх коханки його батька, і дві зовсім різні дівчини, які вже досконало володіють мистецтвом чайної церемонії. Та в образах цих людей завдяки інакомовленню просвічується головний образ твору – загадкова і в той же час прекрасна Японія.

Ясунарі Кавабата заслужено вважається справжнім майстром у зображенні найдрібніших деталей, які у його творах мають досить велике значення. Вони дуже важливі і без детального опису усіх подробиць не буде такого цілісного сприйняття розповіді. Не є виключенням і повість “Тисяча журавлів”.

Ось на почесне місце у чайному павільйоні посадили Кікудзі, ось Юкіко, як господиня чайної церемонії, готує для почесного гостя чай. Вона це робить “все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством… Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики”. В цій цитаті ще раз підкреслюється важливість деталізації, адже юнак побачив уперше Юкіко, коли вона поспішала до храму на чайну церемонію і “несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі – хустину, у яку зв’язували, як у вузлик, особисті речі, з вибитими на ньому білими журавлями”. І коли потім Кікудзі намагався пригадати Юкіко, то в його уяві поставало не обличчя, а лише розмитий образ чи певні деталі одягу, в тому числі, і тисяча журавлів.

Дуже красивими є усі деталі чайної церемонії, яка описується у повісті. Наприклад, чашки тут існують окремо від людей і кожна з них має свою історію: “Дві чашки стояли перед ним, як дві душі – батькова і пані Оота”. Чашки були незвичайно довершені, вони ніби поглинали усі гріхи померлих. А скільки роздумів навіяв у героя залишок губної помади на “жіночій чашці”! Юнак починає розмірковувати, хто ж користувався тією чашкою відтоді, як її виготовили, скільки губ за цей час до неї торкалося. Яка ж дивна доля буває у чайного посуду. Адже він в багато разів переживає своїх власників, долі яких залишають ньому невидимий слід.

Автор особливо підкреслює, що чайна церемонія завжди налаштовує на думки про вічність. Устами свого героя Кавабата наголошує, що чайна церемонія є справжнім одкровенням і символізує чистоту людських помислів. Крім того, вона не терпить жодних підробок: “От було б кумедно поставити перед гістьми не справжнє чайне начиння, а підробки!.. Чайна церемонія з підробками… Мені здається, наче в цьому павільйоні завжди витає запах цвілі й отруйних випарів. То, може, чайна церемонія з підробленим посудом розжене цю отруйну атмосферу. Після таких поминок я розпрощаюся з чайною церемонією…”.

Сюжет повісті “Тисяча журавлів” має багато інакомовлень, та в той же час простий і зрозумілий. І приваблює у творчості Ясунарі Кавабати не сюжет, а роздуми над сенсом існування усього живого і неживого на планеті, правдивість життя, а ще – бажання шляхом осмислення хоча б трішечки очиститися, доторкнутися самому до краси і передати її людям. Все це неможливо прочитати на сторінках книги, але можна знайти між рядками твору, насиченого інакомовленням.

Ще одним яскравим прикладом дуже доречного використання інакомовлення можна назвати роман Г. Маркеса “Сто років самотності”. У цьому романі автор розповідає трагічну історію одного роду. Здається, що нічого особливого в ній нема, бо таких історій за час існування людства можна знайти безліч. Але розмірковуючи над роздумами письменника у творі і міркуючи над особливостями кожного образу роману, можна прийти к висновку, що головним героєм цієї сумної оповіді є не хтось із людей – а матінко-земля. Годувальниця та гарантія добробуту людей на протязі багатьох віків існування людства. Прийти до такого висновку можна завдяки інакомовленню, яке досить широко використовує Г. Маркес у своєму творі.

Зараз цінність землі набагато менша, ніж яких-то сто років тому. Але в часи подій, які відображені у романі “Сто років самотності” земля досить часто цінувалася більше, ніж людське життя. У творі Г. Маркеса земля постає в іншому аспекті, сповненому філософського і психологічного змісту. Ідея її зображення полягає в тому, що земля для людей є скарбницею, з якої черпає свої сили народ. Г. Маркес вбачає в ній єдиний порятунок людства і за допомогою інакомовлення висловлює надію на те, що здеморалізоване, самотнє і, здавалось би, втрачене покоління, знайде спасіння в землі. А сучасне людство тільки так у протилежність самотності зможе знайти взаєморозуміння і солідарність. І той, у кого є частина його народу – рідна земля, ніколи не буде самотнім, а життя його буде сповнене глибокого сенсу творіння прекрасного.

“Роль інакомовлення в літературі” за творами Г. Маркеса “Сто років самотності” і Я. Кавабата “Тисячі журавлів”