Роль і місце ліричних відступів у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”

1. Особливості задуму й жанру. 2. Сатиричне звучання ліричних відступів. 3. Міркування про два різновиди письменників 4. Образ Русі: “дивовижній, незнайома землі далечінь” і “птах трійка”. По власному визнанню Н. В. Гоголя, сюжет “Мертвих душ” був підказаний йому А. С. Пушкіним.

Уже споконвічно цей добуток замислювався як роман-подорож, що дозволяло охопити творчим поглядом широке коло характерів, з якими головний герой зустрічається в шляху. Працюючи над першим томом “Мертвих душ”, Гоголь розраховував написати ще два томи. Якщо в першому минулому виведені негативні персонажі, які були досить типовим явищем для свого середовища й епохи, то в другому й третьому томах автор припускав зобразити позитивних героїв, а також показати духовне відновлення Чичикова, головного героя “Мертвих душ”. Гоголь припускав використовувати тричленну композицію, подібну з композицією “Божественної комедії” А. Данте.

Однак дія дантовского добутку відбувається не на землі, а Гоголь прагнув описувати конкретні реалії сучасної йому життя Росії. Як би те не було, письменник спалив другий тім “Мертвих душ”, а третій і так і не був написаний Від другого тому збереглося лише трохи глав. Гоголь назвав свій прозаїчний добуток поемою, хоча традиційно це слово застосовують стосовно поетичних утворів. Літературознавці зв’язують настільки

нетипове визначення автором жанру свого добутку із широтою сюжетного розмаху “Мертвих душ” і досить більшою кількістю ліричних відступів, у яких Гоголь висловив свою думку по ряду глибоко, що хвилювали його питань.

“Євгеній Онєгін” А. С. Пушкіна в певному змісті також можна назвати панорамою епохи, та й ліричних відступів у цьому добутку досить. Крім того, “Євгеній Онєгін” – віршований добуток. Однак автор чомусь не порахував його поемою, воліючи назвати романом у віршах.

Як би те не було, визначення жанру власного добутку – невід’ємне право автора, а поетичність ліричних відступів у гоголівських “Мертвих душах” і справді часом нагадує неримовані вірші. Але для чого знадобилися Гоголю ці відступи від сюжетної лінії? Авторська позиція й так досить ясна – вона логічно випливає з особливостей опису, з того, як показує письменник своїх героїв.

Ліричні відступи підсилюють її звучання, а нерідко й розкривають погляди автора, які не могли бути викладені в ході оповідання про пригоди Чичикова. Оборотний увага й на те, як розташовуються ліричні відступи в тексті “Мертвих душ”. Вони або завершують яку-небудь сцену, або передують їй. Часом ліричні відступи вклинюються в оповідання, розривають цілісну сцену на частині. Прикладом подібного ліричного відступу може служити міркування про порівняльні характеристики “товстих” і “тоненьких”, уведене Гоголем в опис візиту Чичикова в будинок губернатора (I глава I тому).

Сатиричний зміст цього ліричного відступу звучить передвістям оповідання “Товстого й тонкий” А. П. Чехова: “На жаль! товсті вміють краще на цьому світлі обробляти справи свої, ніж тоненькі Тоненькі служать більше по особливих дорученнях, або тільки значаться, і виляють туди-сюди; їхнє існування якось занадто легко, повітряне й зовсім ненадійно. Товсті ж ніколи не посідають непрямих місць, а всі прямі, і вуж якщо сядуть де, те сядуть надійно й міцно, так що скоріше місце затріщить і угнется під ними, а вуж вони не злетять”. Велике значення в поемі “Мертві душі” має ліричний відступ, присвячений двом різновидам письменників (початок VII глави I тому).

“Щасливий письменник, що повз характери нудних, противних, вражаючих печальною своею дійсністю, наближається до характерів, що виявляють високе достоїнство людини”, – викликує Гоголь Однак йому самому “визначено” “дивовижною владою” інше – показати “страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів, якими кишить наша земна, часом гірка й нудна дорога”. Автор “Мертвих душ” з гіркотою відзначає, що якщо талановитий письменник, що оповідає про героїв, що володіють високими щиросердечними якостями, не тільки випробовує радість від своєї роботи, але й удостоюється слави й похвали читачів, то йому довго прийде чекати адекватної оцінки своїх добутків. Тим часом “багато потрібно глибини щиросердечної, щоб опромінити картину, узяту зі знехтуваного життя, і звести її в перлину созданья”. Однак свідомість самітності й невизнаності не зупиняють автора “Мертвих душ” – його покликання в тім, щоб “озирати величезно – життя, щонесеться,” і правдиво описувати характери своїх героїв, якими б огидними вони не були.

З поетичним образом ” величезно – життя, щонесеться,” перегукується образ Русі, її неосяжного простору, немов призначеного для билинного богатиря (XI глава I тому). Чим зачаровує погляд картина, що відкривається з вікна екіпажа подорожанинові, що їде по дорогах Росії? Всі ” відкрито-безлюдно й рівно”: ні романтичні краси природи, ні чудеса архітектури, характерні для інших країн Європи, не миготять перед мандрівником Але є щось заворожливе, таємничих і владне в цих безкрайніх одноманітних просторах, про які “від моря до моря” несеться пісня, що бере за душу. “Що в ній, у цій пісні?

” – вопрошает Гоголь. Ліричний відступ, присвячений просторам Русі, мабуть, одне із самих поетичних місць в “Мертвих душах”. Немов би чується тужливий і лихе: “Степ так степ навкруги… “. Образ “могутнього простору”, грізною й страшного своєю незбагненністю. Це й російський пейзаж, і філософська катеГорея, і приховане питання: якщо так неосяжна й велична ця земля, чому ж не видно на ній богатиря, а бродять всі якісь пародії на людину, “кулаки” так.

“діри” або ще благопристойні шахраї, начебто Чичикова?.. Питання про прийдешні долі Росії – питання, так і залишилося без відповіді – звучить і наприкінці першого тому “Мертвих душ”. І знову Гоголь із майстерністю поета оспівує швидку їзду, що дозволяє душі істинно російської людини як би злитися з безкрайніми просторами рідної землі, відчути щось ” захоплено-дивовижне”, чому й назви-те не підбереш.

Але разом із захватом “щось страшне укладене в цьому швидкому мельканні”, коли всі предмети зливаються в нерозрізненому вихрі руху: “ех, коні, коні, що за коні! чиВихри сидять у ваших гривах?… Зачули з височини знайому пісню, дружно й разом напружили мідні груди й, майже не торкнувши копитами землі, перетворилися в одні витягнутих ліній, що летять по повітрю, і мчиться вся натхненна богом!..

“. чи Не перегукується цей поетичний образ із рядками Пушкіна: А в сем коні який вогонь! Куди ти скакаєш, гордий кінь, И де опустиш ти копита? Про потужний владар долі! Чи не так ти над самою безоднею, На висоті, вуздою залізною Росію підняв дибки?

Але куди мчаться коні, що захоплюють за собою Росію? І тут вона залишається вірна своєї безмежності: “Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Роль і місце ліричних відступів у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”

Categories: Твори з української літератури

Links