Роль фільмів у нашому житті


Сутність спілкування психологи бачать в “взаємному активному обміні індивідуально-особистісним змістом” . Особливо підкреслюється момент “взаємодії” у цьому процесі. Дійсно, контакт фільму й публіки будується не на основі передачі й прийому (засвоєння) інформації, а на основі співпереживання, активного включення глядача в екранний мир.

Подібний тип взаємодії не є специфічним для контакту кінокартини й публіки. Будь-який твір мистецтва “спілкується” з людиною, впливаючи на його розум і серце. Але художній кінематограф належить не тільки до муз, але й до засобів масової інформації, тому ми зіштовхуємося із ситуацією, коли всі перераховані функції засобів масової комунікації реалізуються фільмом у комплексі, більше того, реалізуються вони через эстетическое вплив кіновитвору. І це надзвичайно важливо.

В Ан. Вартанова є зауваження про те, що навіть ті СМК, які одержали самостійне художнє значення, зберігають нерозривний зв’язок із соціальними процесами суспільства. Стосовно кіно, що, як уже було сказано, формує публіку, ця думка найбільш вірна.

И отут їсти зміст звернутися до уже стали хрестоматійним прикладу: З. Кранкауэру вдалося на основі аналізу фільмів показати психологічну підготовку приходу Гітлера до влади. Німецький теоретик пише про те, що постійне виникнення у фільмах образотворчих і сюжетних мотивів


свідчить про те, що вони є зовнішні прояви внутрішніх спонукань. “Ці мотиви, безсумнівно, містять у собі соціально-психологічні моделі поводження, якщо проникають у популярні й непопулярні фільми” .

Виникає своєрідна й досить складна діалектика: художній кінематограф, будучи засобом масової комунікації, а за формою впливу на публіку приближающийся до традиційних видовищ, найтіснішими узами пов’язаний із социальною життям. Він, з одного боку, “формує публіку швидко, і притім по своїй подобі” , а з іншого боку – публіка “створює” кіно, тобто певний стан суспільної психології, “глибокі шари колективної душі” , якщо скористатися термінологією 3. Кракауэра, відбиваються у фільмі. Слово “створює” не випадково поставлено в лапки, його можна вжити як у прямому, так і в переносному значенні. У прямому – коли проблема вихоплена з дійсності, осмислена й перенесена на екран, і в переносному – коли фільм, з погляду критики не заслуговує уваги, раптом стає “бойовиком прокату” .

Ю. Лотман писав: “Кінофільм належить ідеологічній боротьбі, культурі, мистецтву своєї епохи. Цими сторонами він пов’язаний із численними, поза текстом фільму лежачими сторонами життя, і це породжує цілий шлейф значень, які й для історика й для сучасника часом виявляються більше істотними, чим властиво эстетические проблеми” . Відзначаючи особливості киноповествования, він говорить: “… у фільм увесь час втягується послідовність різноманітних внетекстових асоціацій суспільно-політичного, історичного, культурного плану у вигляді різноманітних цитат… Виникає оповідання на вищому рівні як монтаж розмаїтості культурних моделей” .

Таким чином, добуток кіномистецтва, як якась цілісність, виявляється тісно пов’язаним із широким социо-культурним контекстом, що його породжує. Сприйняття фільму викликає цілий ряд асоціацій, на перший погляд, що не випливають із його візуального ряду. Як видно, такий зв’язок тексту фільму з дійсністю пояснюється специфікою мови, яким оперує кінематограф. Киноречь – це “відбитки” видимого й чутного життя. Глядач, захоплений екранними образами, переживає долю героя, як свою власну. Він як би входить у мир фільму. Людина перестає бути простим спостерігачем подій, що відбуваються на екрані. Він їхній активний учасник. Більше того, сюжетні перипетії фільму народжують у глядача асоціації, що зв’язують художню тканину картини з тією дійсністю, що його оточує.

Саме ці риси киноповествования – найтісніший зв’язок з реальним буттям людей, здатність фільму утягнути глядача у свій простір – спричиняються потенціал суспільного впливу кінематографа, можливість здійснювати всі функції СМК у комплексі, через артефакт.

И отут виникає проблема. Для того щоб активно впливати на свідомість людей, служити засобом пізнання дійсності, фільм повинен бути щирим добутком кіномистецтва. З іншого боку – йому необхідний контакт із мільйонною аудиторією. На жаль, масової, як правило, стає картина, з погляду критики, аж ніяк не приналежна до шедеврів.

Які ж механізми перетворюють пересічні фільми в бойовиків прокату? Н. М. Зірка, зіставляючи ознаки, що забезпечують успіх картині, з відмітними рисами тих добутків, які з фольклору переходять у літературу, показує безсумнівна їхня подібність. Ніж традиційніше, “фольклорне” походження кінокартини, тим більше в неї шансів на масовий успіх.

Як правило, пристрасть рядового глядача до фольклорних мотивів пояснюють нерозвиненістю смаку. Я. Варшавський пише: “Розвиток смаку людини неодмінно починається з потяга до казки й неодмінно, зрештою, приводить до спраги реальності, якщо смак розвивається” . І далі: рядовий глядач мислить еталонами. “А це певний момент у художньому розвитку людини” , що передує аналітичному відношенню до дійсності.

З Я. Варшавським не можна не погодитися. Однак може бути, причини даного явища лежать трохи глибше? Так, К. Разлогов історико-культурне обгрунтування розваги бачить у стихії свята й балагана. Уже говорилося, що кіно почасти замінило за своїми функціями зниклі патріархальні форми регуляції культурного життя. Саме в цій якості кінематограф була відповіддю на потребі часу. Будучи породженням культури 20 в., кіно зберігає нерозривний зв’язок з культурою попередніх епох, зокрема, з найдавнішими видовищами.

Видатний радянський психолог Л. С. Виготський у свій час писав: “Індивід у своєму поводженні виявляє в застиглому виді закінчені вже фази розвитку. Генетична багатоплановість особистості, що містить у собі шари різної стародавності, повідомляє їй надзвичайно складна побудова й одночасно служить як би генетичними сходами, що з’єднують через ряд перехідних форм вищі функції особистості із примітивним поводженням в онто – і філогенезі.

Якщо ж звернутися до особливостей психологічного сприйняття кинозрелища, те вимальовується наступна картина: при сприйнятті руху звукозрительних образів виникає емоційне порушення, що у відомому плані являє собою як би архаїзм людської природи. Це генетично найбільш раннє утворення, і в ньому повною мірою виявляється єдність і цілісність всієї структури живого організму, де фізіологічне й психологічне тісно зв’язані. Емоції є початковим проявом психічної реакції на зовнішній вплив. Вони як би підготовляють перехід психічних процесів в інтелектуальну сферу. Вплив, у першу чергу, на емоції людини – це психофізіологічна характеристика контакту з кинозрелищем.

На основі емоції виникають причетність і сопонимание (эмпатия) , при яких пасивне споглядання зображень екрана переходить в активно особистісний процес співучасті. Але співучасть – не постійне явище, вона чергується зі станами відчуження глядача. Ця зміна співучасті відчуженням залежить від різних причин, в основі яких, з одного боку – особливості глядача, а з іншого боку – сам фільм, його зміст і образна структура.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роль фільмів у нашому житті

Categories: Шкільні твори

Links