Родовідна пам’ять

Чи схожа родина на дерево? Чи не розвиваються від діда-прадіда діти, онуки та правнуки так, як гілки від стовбура? Будь-яке порівняння, як каже народна мудрість, кульгає. Та все ж чимало істин ми краще пізнаємо саме завдяки порівнянням…

Здавна, щоб передати нащадкам пам’ять про їхніх предків, був звичай вести літописи, хронології роду. В архівах є чимало таких хронік, або генеалогій. Вони дають цінний матеріал для вивчення не тільки того чи іншого роду, а й певних суспільних явищ. Представники знаменитих родин часто замовляли художникам, граверам наочне зображення свого роду. Так виникла традиція родовідних (або генеалогічних) дерев, яка поширилася в мистецтві багатьох країн, у тому числі й українському.

Родовідні дерева в Україні з’явилися в середньовічну епоху. Родини зображували у вигляді гілок, а члени цих родин – галузок, листочків, плодів.

Зручною для відображення родовідних дерев була гравюра 3 підготовленої гравером металевої пластини або дерев’яної дошки можна було зробити чимало відбитків, щоб подарувати їх родичам, знайомим. Гравюри з родовідними деревами часто були самостійними творами або ілюстраціями в книжках, коли в них ішлося про того чи іншого представника роду. Бувало й таке, що родовідне дерево вклеювали в книжку на тій підставі, що сім’я матеріально підтримувала друкарню, у якій готувалося це видання,

або давала кошти саме на його друк.

Родовідне дерево найчастіше зображували у вигляді лавра, пальми, дуба, а також куща винограду чи троянди, тому що їх цінували передусім за довговічність, красу крони й деревини, плоди і квіти. Символічно всі ці якості переносили на представників роду, члени якого замовляли гравюру. Найталановитішими граверами родовідних дерев в Україні у ХVІІ-ХVІІІ ст. були Олександр Тарасович, Іван Щирський, Григорій Левицький.

Простолюд в Україні не мав можливості замовляти родовідні дерева Але основна ідея виготовлення генеалогій – збереження пам’яті про свій рід – народилася на грунті національної традиції пошанування предків. Тому в давнину кожен вважав за обов’язок знати імена своїх предків принаймні до сьомого коліна

С Ьогодні, коли опанування комп’ютерних технологій набуває масового характеру, виготовлення родовідних дерев стало доступним практично кожному. Однак проблема полягає в тому, чи збереглася в українців внутрішня потреба у виготовленні генеалогій. Чи варто відроджувати цю давню традицію в кожній українській родині?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Родовідна пам’ять

Categories: Нові твори

Links