Революційний романтизм М. Горького

Кінець 90-х років XIX століття був відмічений появою трьох томів “Очерков і оповідань” молодого письменника Максима Горького. “Великий і репетуйгинальний талант”, – таке було загальне судження про нового письменника і його книги. Зростаюче в суспільстві невдоволення й очікування рішучих змін викликали посилення романтичних тенденцій у літературі. Особливо яскраво ці тенденції відбилися у творчості молодого Горького, у таких оповіданнях, як “Челкаш”, “Старуха Изергиль”, “Макар Чудра”, у революционних піснях. Герої цих расрозповідей – люди “із сонцем у крові”, сильні, горді, гарні. Ці герої – мрія Горького.

Такий герой повинен був “підсилити волю людини до життя, збудити в ньому заколот против дійсності, проти всякого гніта її”. Центральним образом романтических творів Горького раннього періоду є образ героического людини, готового до самоотверженному подвигу в ім’я блага наротак. В оповіданні “Баба Изергиль”, написаному в 1895 році, таким является образ Данко, у який Горький вклав гуманістичну ідею про человеке, що всі сили віддає служению народу. Данко – “молодий красень”, сміливий і рішучий. Щоб вивести свій народ до світла й щастя, воно приносить у жертву самого себе.

Герой любить людей И от його молоде й гаряче серце вспихнуло вогнем бажання врятувати їх, вивести їх з мороку. “Що зроблю я для людей?! ” – і він розірвав собі груди й вирвав з її своє серце.

Освещая шлях людям яскравим світлом свого палаючого серця, Данко сміло повів їх уперед. І тьма була переможена “Зиркнув уперед себе на широчінь степу гордий сміливець Данко, – кинул він радісний погляд на вільну землю й засміявся гордо. А потім упав і вмер”. Умирає Данко, гасне Його сміливе серце, але образ юного героя живий.

“У житті завжди є место подвигу”, – говорить баба Изергиль. Ідею подвигу, піднесеного й пролагораживающего, Горький вклав у свою знамениту “Пісню про Соколе”, написану в 1895 році. Сокіл – уособлення борця за народне щастя: “ПРО, якщо б у небо хоч раз піднятися!.. Ворога пригорнув би я… до ран моїх грудей і… захлинувся б моєї він кров’ю! Про щастя битви!..” Сокіл нехтує смерть, він хоробрий і нещадний до ворога.

В образі Сокола Горький оспівує “шаленість хоробрих”. “Шаленість, хоробрість – от мудрість життя! ПРО, сміливий Зкіл. У бої з ворогами минув ти кров’ю. Але буде час – і краплі крові твоїй гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла!

” В 1901 році Горький написав “Песню про Буревісника”, у якій з непробичайной силою виразив своє передчувствие прийдешньої революції. Горький оспівував близьку, безсумнівну революційну буру: “Бура! Незабаром гримне бура! Це сміливий Буревестникнув гордо розвівається між блискавок над ревущим гнівно морем, то кричить продоля перемоги: “Нехай сильніше гримне бура!

” Буревісник – втілення героизма. Він протипоставлений дурному пінгвінові, і гагарам, і чайкам, которие бояться бури: “Тільки гордий Буревестник розвівається сміло й вільно над ревучим гнівно морем”. Революционний пафос добутку був зрозумілий однозначно, і журнал “Життя”, у якому воно було надруковано, був закритий. Сучасник Горького А. Богданович писав: “Від більшості нарисів Горького віє цим вільним диханием степу й моря, відчувається бодрое настрій, щось незалежне й горде, чим вони різко відрізняються від нарисів інших авторів, касающихся того ж миру вбогості й отверженности”.

Революційний романтизм М. Горького