Ретроспективний космизм М. Волошина в циклі віршів “Шляхами Каїна”
Спрямованому цілком у Майбутнє “космизму” пролеткультовцев протистоїть ретроспективний космизм М. Волошина, особливо в циклі віршів “Шляхами Каїна” (1924). людину, Що Сприймала, скоріше в його узагальнено-історичній сутності, ніж у безпосередньому, сиюминутном прояві “радостей і прикростей”, Волошин у цьому циклі відтворить космогонічну картину розвитку людства від первозданної океанської клітки до людини суспільній, приналежній сім’ї, цивільному ладу, релігії, що творить цивілізацію. Чудові розгорнуті метафори, що розкривають
Наш пращур, що з охолоджених вод свій риб’ячий кістяк виволік на землю, У собі відніс весь древній Океан Про подих припливів і відливів…
Всю философическую сюїту про людину як природному створенні світової стихії випереджає афоризм:
Плоть людини сувій, па якому Відзначені всі дати буття.
Вигляд людини визначений космічним буттям, усе в ньому йде в споконвічні безодні й таїть у собі первостихийний образ. На відміну від пролеткультовского космизма космічна стихія у Волошина ще й надзвичайно емпирична. Космос Волошина відзначений
Що людина, звільняючи сили Споконвічних рівноваг речовини, Сам робиться в їхніх руках іграшкою.
У вісьмох етюдах “Шляхів Каїна”, кожний з яких складається із семи афористичних фрагментів, поет, уживаючи в якості основного поетичного інструмента философическую метафору, докладно простежує еволюцію історичних “супутників” людства: “вогню”, “меча”, “пороху”, “пари”. От пара. Спочатку його роль була мирної, патріархальної – служити людині, не зазіхаючи ні на що зайве. Потім казан, у якому “тисячі століть варився суп”, ставлять на колеса, а далі з “чавунного вола” нар перетворюється в “ненажерливого Мінотавра…”, він
Забруднив небо угольною салгей, Промінь сонця кіптявою…, скоротив простір, звузив землю, Стис океани, витягнув пейзаж В одноманітно розфарбовану стрічку Пагорбів, полів, дерев і будинків…
Поет перераховує всі ті прості блага, яких втратилася людина, зрадившись технічному комфорту: “Позбавив ступай Гарячої ощупи Невідомої дороги, Око радості відкриттів нових дален, Долоні – ціпка й ніздрі – вітру”. Зникли величавість і божественність людського буття, що потонуло в суєті й бездуховності:
Свист, гуркіт, брязкіт, движенье – заглушили Живе людське мовлення, Немислимими зробили молитву, Бесіду, размишленье; перетворили Царя всесвіту в мастильника коліс.
Нарешті, найстрашніше: “И вийнявши душі, вдунув людям пар”. Таке виправлення, опираючись на історичний досвід, вносив Волошин у пролеткультовскую оптимістичну концепцію космічного прогресу людства
(1 votes, average: 5.00 out of 5)