Рецензія на статтю В. Семоніна “Тягар дій”

Сучасна публіцистика, втім, як і публіцистика минулих років, присвячена актуальним питанням життя суспільства. У ній завжди присутня оцінка автором події або проблеми, про які він пише, його думку з приводу шляхів вирішення даного питання. Публіцистика завжди мала величезний вплив на світогляд людей. Вона як би є гостросоціальний відповіддю передової частини суспільства на ті питання, що постають в цей час перед людьми. Публіцистика допомагає глибше осмислити ситуацію, зрозуміти всю суть проблеми і знайти шляхи виходу з неї.

Одна з найстрашніших, безвихідних проблем – екологія. Довгі роки люди закривали на неї очі, робили вигляд, що її немає, та й багато чого просто не знали. І зараз деякі не надають їй значення, хоча ця проблема тісно пов’язана з іншими, багато випливають з неї.

Один з публіцистів, які присвятили ряд своїх робіт проблемі екології, – Василь Семонін.

Він пише статтю “Тягар дій” після поїздки експедиції “Арал-888243 в Середню Азію для вивчення проблеми екології в районі Аральського моря, річок Амудар’ї і Сирда-рьі. У своїй статті він докладно викладає причини цієї катастрофи, її наслідки, розкриває не тільки екологічну проблему цього регіону, а й ситуацію в Середній Азії. Загибель Аралу, забруднення вод Амудар’ї і Сирдар’ї – лише одна з багатьох проблем, тісно пов’язаних воєдино. Йде процес омертвіння середовища проживання людей, що населяють Середню

Азію. Семонін не просто говорить про ті страшні наслідки, до яких це призвело, але і на фактах, в цифрах розкриває катастрофічну картину життя людей в Середній Азії. Біль і подив викликають ці факти. Важко собі уявити, що ще може таке існувати. Як можна ставитися до того, що забруднення вод, висихання Аралу призвели до сплесків таких страшних захворювань, як черевний тиф, дизентерія, туберкульоз, про які цивілізація майже забула. Василь Семонін піднімає також проблему першості людей, розділу суспільства на дві касти – керуючих і керованих. У Середній Азії ця проблема, по-моєму, досягла свого апогею. Це не просто розділ людей, а два цілком різних світи. Один світ – можновладців, розгалужена мережа відомчої бюрократії, своєрідна мафія, які і стали головними винуватцями Аральської екологічної трагедії. Їм було вигідно будувати греблі і канали, щоб за рахунок державних вкладень збагатитися самим. Деякі з них вже сіли на лаву підсудних, але ситуація не змінюється. Відомчий диктат і монопольно-державна економіка тільки сприяють погіршення положення. Другий світ – світ простих людей Середньої Азії, на яких і лягла вся вага Аральської катастрофи. У їхньому становищі майже нічого не змінилося. Вони як були фактичними рабами, так і залишилися. Василь Семонін малює нелегку і страшну у своїй безвиході життя селян. Тут, як і в Росії, проводили політику знеособлення мас, викорінення традицій, але ще збереглися люди, які мають бажання працювати, жити, як жили їхні предки. Семонін зустрічається з орендарем і розповідає про його життя, працю, господарство. Це людина, що бажає і вміє працювати, він заляканий, як і більшість людей в Середній Азії, але головне – він не боїться працювати. Чи є надія, що дадуть встати на ноги землероби? Це залежить і від того, чи зуміємо ми вирішити економічну проблему Аралу, від того, як довго ще буде командувати відомча бюрократія, коли населення Середньої Азії буде повністю захищено з правової точки зору. Зараз же Середня Азія являє собою складне переплетення бід екологічних, господарських, правових, національних. Ситуація в Середній Азії – це одна з багатьох проблем, з якими ми зараз зіткнулися. Вона лише раніше і глибше почала впливати на людей. Причина цьому та, що середовище проживання тут була створена руками багатьох поколінь.

Наша система породила командно-адміністративний апарат, який зруйнував її. Семонін прав, попереджаючи нас: “Спізнилися… Середня Азія стане моделлю, генеральною репетицією тотального розпаду”. Напевно, це є одна з головних завдань публіцистики – акцентувати увагу на нагальні проблеми суспільства. Своїми статтями публіцисти не дають заснути цьому суспільству. Вони б’ють на сполох, щоб знайти вихід, щоб люди, від яких залежить вирішення даних проблем, нарешті взялися за роботу. Але наша командно-адміністративна система не може працювати на благо суспільства. І, читаючи публіцистику, ясно уявляєш, що якщо не поспішити зі зміною цієї системи, то проблем не вирішити.

Рецензія на статтю В. Семоніна “Тягар дій”