Рання творчість Максима Рильського
М. Рильський в українській поезії посідає одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки. Перу поета належать праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографії та стилістики української мови), історії перекладу, переважно трьох літератур: російської, польської, французької, які він досконало знав і любив.
Перша збірка юного поета “На білих островах” (1910) була книжкою початківця, який майстерно володів і віршем, і словом. Це було наслідування громадянських мотивів і роздуми про майбутнє.
Збірка “Під осінніми
Сформульованого неокласицизму тут ще не помітно, але є впевнена орієнтація на інтимно-довірливий, рвучкий і разом з тим “прозорий” психологічний ліризм.
У другій книжці лірики М. Рильський виступає вже сформованим поетом імпресіоністичного й водночас лаконічно-мальовничого вірша з трепетним психологічним підтекстом. Для тогочасної української
У збірці “Під осінніми зорями” було багато віршів, які стали шедеврами української пейзажної і психологічної лірики. Серед них – такі зразки, як “на білу гречку впали роси…”, “Весною ми їздили в поле”, “Зелені тіні”, “Вже червоніють помідори” та ін.
У вірші “О моя тривого невгасима” звучать мотиви гіркого невдоволення поета самим собою, болісного пошуку ідеалів.
І як філософська реакція на все це, як спроби рятівного виходу з душевних смут – поривання до цілющої об’єктивності природи (“Люби природу не як символ…”), що переконливо нагадує про марноту самотності.
Культура, мистецтво, краса, мрія, наснаженість поетичної уяви – найголовніші цінності світогляду молодого М. Рильського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)