Рання творчість (1838-1843) Т. Г. Шевченка

Рання творчість Т. Г. Шевченка представлена незрівнянними зразками ліричної поезії, баладами, соціально-побутовими та історичними поемами і драматичними творами.
Важливе місце в ліриці раннього періоду посідає тема призначення поета і поезії в суспільстві (“Думи мої, думи мої…”, “Перебендя”). Вірш “Думи мої, думи мої…” став не тільки поетичним заспівом до збірки “Кобзар”, а і визначенням спрямованості подальшої творчості.
Предметом творчості поета є Україна, де “.. .родилась, гарцювала козацькая воля”,

до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне і майбутнє народу, тільки ненька Україна привітає його думи, “як свою дитину”.
Тему ролі митця і мистецтва в суспільстві Шевченко розвинув у вірші “Перебендя*. Сліпий, народний співець Перебендя, опиняючись серед людей різних соціальних верств, виконує різні пісні, догоджаючи їм. Звідси – незадоволення собою, бо справжнє щастя Перебендя відчуває тільки тоді, коли його
…Серце поволі з Богомрозмовля,
То серце щебече Господніою славу,
А думка край світа на
хмарі гуля.
Звертаючись до теми призначення митця і мистецтва, Шевченко заохочує українських письменників відтворювати героїчне минуле України. Бо й сам Тарас Григорович усе своє життя цікавився героїчним минулим рідного народу. У вірші “До Основ’яненка” поет сумує за Запорозькою Січчю, за козацькою волею, згадує колишню славу рідного краю:
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Поет вірить, що здобутки запорозького лицарства мають пробудити гідність у нащадків, бо:
Слава не поляже,
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Але сам Шевченко скаржиться на власне безталання, вважає, що йому не під силу віршованим словом пробудити національну свідог мість українців:
…Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би, – був голосок,
Та позички з’їли.
Блуджу в снігах та сам собі:
Ой не шуми, лужеі
Не втну більше…
“Батьком” Шевченко називає Основ’яненка. Звертаючись до старшого друга, якого “люде поважають” за “добрий голос”, закликає його відтворювати історичне минуле України, бо впевнений, що:
Наша дума, наша пісня,
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України.
У ранній ліриці Т. Г. Шевченко звертається ще до однієї теми – соціальної нерівності та шукання молодою людиною-щастя. З цією метою поет використовує теми та образи бурлацьких і сирітських народних пісень. Вірші “Тече вода в синє море…”, “Вітре буйний, вітре буйний!”, “Нащо мені чорні брови…” автор назвав думками, тобто короткими ліричними віршами елегійного чи баладного змісту. Усі Шевченкові “думки” стали народними піснями.
Ранній період творчості Т. Шевченка ознаменувався написанням трьох балад: “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”. Як відомо, баладу “Причинна” було написано 1837 р., ще до викупу поета з кріпацтва у Тому дехто з дослідників саме цей рік вважає початком першого періоду творчості. Усі три балади являють собою зразки романтичної поезії. В основі кожної з них лежить конфлікт між прагненням людини до щастя і перешкодами на шляху до нього. А базуються балади Шевченка на реальному підгрунті та народнопісенній творчості.
Так, балада “Причинна” розповідає про кохання дівчини-сироти до козака,
Що торік покинув.
Обіцявся вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Дівчина не витримує розлуки а коханим і стає причинною (втрачає психічну рівновагу внаслідок стороннього втручання), бо “так ворожка поробила”. Прагнення бути щасливою наштовхується на перешкоди, спричинені втручанням реальних сил (мета від’їзду козака невідома, можливо, це похід) та фантастичних (ворожка, русалки). Переживання дівчини підсилюються показом то грізного, то спокійного стану природи.
Отже, у цій баладі є ознаки романтизму (незвичайні події, фатальні обставини, герої, здатні на дуже сильне, пристрасне почуття). Але у творі фантастичне і реальне щільно переплітається/що підтверджує як фольклорну основу твору, так і його романтичну спрямованість.
Балада також є яскравим прикладом переходу від одного розміру до іншого, що зумовлено змістом і настроєм її різних частин. Чотиристопний ямб (“Реве та стогне Дніпр широкий”) підсилює ритміку віршованої мови, а 14-складовий вірш (“В таку добу під горою, біля того гаю”) та 12-складовий розмір (“Така її доля… О Боже мій милийі”) вірша наближає цей твір до народної пісні, збагачує його, додає довершеності.
У трьох баладах першого періоду Шевченко йде від реального до фантастичного, проте елемент фантастики зводить до мінімуму. Так, і у баладі “Тополя”, і у баладі “Утоплена” в основу конфлікту покладені реальні події; У “Тополі” чітко виражений соціальний конфлікт, коли дівчину віддають за старого багатого нелюба, а в ” Утопленій ” автор стає на позиції народної моралі, показуючи, що розбещеність вбиває в людині всі людські якості, навіть материнські почуття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Рання творчість (1838-1843) Т. Г. Шевченка