Ранній романтизм М. Горького

Наприкінці 90-х років XІX століття читач був вражений появою трьох томів “Нарисів і оповідань” нового письменника – М. Горького. “Великий і оригінальний талант” , – таке було загальне судження про нового письменника і його книги. Зростаюче у суспільстві невдоволення, очікування рішучих змін викликали посилення романтичних тенденцій у літературі. Особливо яскраво ці тенденції відбилися у творчості молодого Горького, у таких оповіданнях, як “Челкаш”, “Стара Ізергіль”, “Макар Чудра”, у революційних піснях. Герої цих ранніх добутків – люди “із сонцем у крові”, сильні, горді, гарні. Ці герої – мрія Горького. Такий герой повинен був підсилити волю людини до життя, збудити в людині заколот проти дійсності. У романтичних творах Горького раннього періоду центральним є образ героя, готового на подвиг в ім’я блага народу. Велике значення у розкритті цього образа має оповідання “Стара Ізергіль”, написане у 1895 році.

В образ Данко Горький вклав гуманістичне подання про людину, що усі сили віддає служінню народу. Данко – “молодий красень”, сміливий і рішучий. Щоб вивести свій народ до світла і щастя, Данко приносить себе у жертву. Він любить людей, і його молоде і гаряче серце спалахнуло вогнем бажання врятувати їх, вивести з мороку. Він руками розірвав собі груди, вирвав з них своє палаюче серце, високо

підняв його над головою, висвітлюючи шлях людям. І тьма була переможена. Данко кинув радісний погляд на вільну землю, засміявся гордо, а потім впав і помер. Вмирає Данко, гасне його сміливе серце, але образ юного героя живе як образ героя-визволителя. “У житті завжди є місце подвигу”, – говорить стара Ізергіль. Ідею подвигу, піднесеного й що облагороджує, Горький вклав у свою знамениту “Пісню про Сокола”, написану у 1895 році. Сокіл – уособлення борця за народне щастя. Соколу властиві презирство до смерті, хоробрість, ненависть до ворога.

В образі Сокола Горький оспівує “шаленість хоробрих”. “Шаленість хоробрих – от мудрість життя! О, сміливий Сокіл! У бої з ворогами сплив ти кров’ю… Але буде час – і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя, і багато сміливих сердець запалять божевільною спрагою волі, світла!”. У 1901 році Горький написав “Пісню про Буревісника”, у якій з надзвичайною силою виразив своє передчуття наростаючої революції. Близьку революційну буру письменник вітав словами: “Бура! Незабаром гримне бура! Це сміливий Буревісник гордо розвівається між блискавок над ревучим гнівно морем, то кричить пророк перемоги: “Нехай сильніше гримне бура!”. Буревісник – втілення героїзму. Він протипоставлений дурному пінгвінові, і гагарам, і чайкам, які стогнуть і метаються перед бурою: “Тільки гордий Буревісник розвівається сміло і вільно над сивим від піни морем”. Журнал “Життя”, у якому була надрукована ця пісня, був закритий. Критики відзначали, що від більшості нарисів Горького віє вільним подихом степу і моря, відчувається бадьорий настрій, щось незалежне і горде, чим вони різко відрізняються від нарисів інших авторів, що стосуються того ж світу убогості і відкинутості.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ранній романтизм М. Горького