Психологізм поезії Анненского

У роздумів беззвучні слова, Як шукати їх люблю в тиші я! Треба тільки, чорна й мертва, Щоб ніч забулася повніше… И. Анненский У розмові про психологізм поезії Інокентія Анненского я вважаю, доречно згадати про те, що улюбленим письменником поета був Ф. М. Достоєвський. Уже тільки знаючи це, можна припустити, що у своїй Творчості поет ішла в напрямку дослідження душі. У всіх можливих її рухах. Саме це поняття – психологізм – містить у собі, по-моєму, моральні й моральні шукання людського духу

Особливо хвилювала Анненского проблема совісті

людини. До речі, творчість Достоєвського він називав “поезією совісті”. Це слово виникає в його віршах, коли поет зіштовхується із соціальними й моральними контрастами: Знову там не пускали совість На дзеркала вощених зал… Або от ще: Дід іде з торбою й бос, Убогість заводить повість: ПРО, болюче питання!

Наша совість… Наша совість… І справа тут навіть не в слові “совість”. Воно у віршах поета зустрічається не так вуж часто.

Набагато важливіше, що воно мається на увазі. Поет так психологічно повно використовує форму вірша, що моральні моменти виступають самі по собі: А десь там мятутся

серед вогню Такі ж я, без ліку й назви, И чиєсь молоде за мене Кінчається в тузі существованье. Відчуття неможливості злитися із природою або з миром людей, почуття розриву з навколишнім життям, свідомість дисгармонії – характерні риси ліричного героя Анненского. Власне кажучи, такий психологічний стан можна зустріти й у ліричних героїв інших поетів

Але на відміну від них, Анненский ніколи не дивиться на своє “я” як на щось самодостатнє, а на навколишній світ як на ілюзію. Поряд з “я” для нього існує й психологічна категорія – “Не Я”. Приведу одну зі строф вірша “Поетові”: И грані ль шириш буття Иль форми вимислом ти множиш, Але в самому Я від очей Не Я Ти нікуди піти не можеш. Мир “Не Я” у поета теж виявляється дуже великим: він населений і іншими “я” – тими, до кого звернені окремі вірші або кому поет дає в них слово. В “Переривчастих рядках”, наприклад, це хтось, що проводив на поїзд свою улюблену, з якої він повинен жити в розлуці. В іншому вірші (“Нерви”) – це подружня пара на дачі, що обмінюється роздратованими репліками, які перебиваються вигуками вуличних торговців

А в “Кошмарах” перед нами болісно збуджена людина. Хочу привести, мабуть, саме насичене пси-хологизмами вірш поета – “Двійник”: Не я, і не він, і не ти, И те ж, що я, і не те ж; Так були ми десь схожі, Що наші змішалися риси. У сомненьи кипить ще суперечка, Але, злиті незримої четою, Однієї ми живемо й мечтою, Мечтою розлуки з тих пор… Дивно тонко виявлене психологічний стан у момент зустрічі ліричного героя зі своїм двійником

Відразу ж виникає відчуття дисгармонії, непотрібності свого дзеркального повторення у світі. Якщо це й доцільно, то лише за умови взаємопроникнення, але тоді однаково виходить одна людина. Ця думка мучить поета

Він пробує все-таки злити воєдино два цих хтось, але: И в мутному круженье часів Всі частіше питання мене мучить: Коли нарешті нас розлучать, Яким же я буду один? Отже, ми бачимо, що психологічні досвіди над власним “я” часто заводять поета в тупик, залишаючи лише щемливе почуття незадоволеності життям і собою. Але судити про творчість Анненского лише по наявності в ньому величезної кількості психологічних досвідів недоцільно.

Уже була, і не один раз, зроблена спроба визначити загальний характер його творчості як поезію кошмарів, бессонниц і страху смерті, але дарма! Читацький


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Психологізм поезії Анненского