Психологічний вигляд Алеко в поемі “Цыганы”

З погляду сюжету й “головної особи” поема “Цыганы” (1824) – як би варіація “Кавказького бранця”. Подібно Бранцеві, Алеко в пошуках волі кидає свою “вітчизну”, цивілізовану життя, іде в степу Молдавії, приєднується до циганів, що кочують. Спосіб окреслення характерів героїв витриманий у дусі поетики “романтичного вірша”: як і життя Бранця, життя Алеко до появи його в поемі рисується в самих загальних, нарочито відвернених, загадково-неясних рисах. Покрив багатозначної недосказанности, таємниці накидається наприкінці

поеми й на подальшу долю Алеко: він приходить зі степової “імли”, протягом дії поеми перебуває в смузі світла й знову губиться в невідомій таємничій імлі:

*

Настала ніч; у возі темної

*

Вогню ніхто не розклав,

*

Ніхто під крышею піднімальної

*

До ранку сном не опочив.

Але психологічний вигляд Алеко розвинений значно більше й набагато послідовніше, ніж вигляд Бранця. Про волелюбність Бранця згадувалося самим загальним і невизначеним образом. Неясно, із чого виникали його жадібні пошуки волі, так само як і те, якій “в’язниці” протиставлялася воля, до якої він поривався.

У патетичних репліках Алеко про це говориться прямо. Тому, що в поемі йменується “оковами просвещенья”, цивілізованої “рабської” життя, “неволі задушливих міст”, людям, позбавленим зачарування природи, що соромиться своїх природних почуттів, що торгують своєю волею, протиставляється вільне життя “дикого” кочового плем’я. Мовлення Алеко перейняті майже радищевским пафосом обурення проти панівних класів – “ідолів” влади й сили, так само як і проти тих, хто раболепно плазує перед ними – “просять грошей так ланцюгів” (мотив кінцівки притчі про сівача). Можна думати, що саме в силу цієї настроєності Алеко й виявляється “вигнанцем перелітним”: “Його переслідує закон”.

Набагато різкіше й рельефнее даний в “Циганах” і другий член антитези – те вільне існування, в умови якого Алеко попадає. Вільні від осілого, устояного життя, від сковуючої власності, землі, будинку, від зв’язаних з усім цим “законів”, вільні, як вітер тих степів, по яких вони кочують, цигани виявляють собою як би граничне вираження шуканої героєм романтичної вільності, разом з тим найбільш близької до життя кочових народів. Але найважливіше й істотне, що відрізняє “Циган” від “Кавказького бранця”, полягає в зовсім інших відносинах, які зв’язують “освіченого, цивілізованого героя” і “дике”, первісне плем’я. Пошуки волі героєм “Кавказького бранця” були настільки ж невизначеними, як і їхнє мотивування. Яку він шукав волю? Де розраховував неї знайти? У всякому разі, у коло вільного плем’я він попадає зовсім випадково й до того ж виявляється “рабом”, закованим у ланцюзі серед вільних і хижих черкесів. В “Циганах” цей зовнішній конфлікт переноситься як би усередину. У зв’язку із цим основна колізія заглиблюється, здобуває набагато більшу напруженість, гостроту й справжню драматичність. У циганський табір Алеко приходить добровільно. Надалі ніхто не заважає його волі, який він невозбранно й користується. Знайдена воля доводиться йому цілком по душі. Але Алеко внутрішньо недостоин цієї волі.

У блискучому аналізі “Циганів”, у якому вперше була глибоко розкрита ідея цього добутку, В. Г. Бєлінський, однак, указує, що А. С. Пушкін зробив не те, що хотів: “…думаючи із цієї поеми створити апофеозу Алеко… замість цього зробив страшну сатиру на нього й на подібні йому людей, вирік над ними суд невблаганно-трагічний і разом з тим іронічні-іронічну-іронічне-іронічна-гірко^-іронічний”. Насправді в поемі, до створення якої Пушкін приступився вже після написання двох перших розділів “Євгенія Онєгіна”, немає ні “апофеози”, ні “сатири”. В образі Онєгіна “герой століття” розкривається без усякої романтизації, засобами й прийомами критичного реалізму, перший зразок якого й дається Пушкіним у його романі у віршах. В “Циганах” цей образ як і раніше романтизований. Але разом з тим, і це робить пушкінську поему чудовим зразком свого роду “критичного романтизму”, поет засобами й прийомами романтичного мистецтва знімає з героя возвеличивающий ореол, показує не тільки сильні, але й слабкі його сторони.

Алеко – неабиякий, що різко виділяється з навколишнього середовища людина, що володіє багатьма безсумнівно позитивними якостями – гострокритичним розумом, здатністю до глибоких почуттів, сильною волею, сміливістю, рішучістю. Алеко стоїть на висотах сучасної йому освіченості. І в той же час він глибоко не вдоволений навколишнім, виконаний передових прагнень свого часу, щиро й жагуче ненавидить рабський і торгашеський лад сучасного йому суспільства. Бунт його проти суспільства – це бунт в ім’я вільності проти рабства, в ім’я “природності”, “природи”, проти суспільних відносин, заснованих на “грошах і ланцюгах” і сковуючих, що поневолюють думка й почуття людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Психологічний вигляд Алеко в поемі “Цыганы”