Провідні риси характеру Жульєна Сореля та головні етапи формування його особистості

СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

ДОЛЯ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ І ФОРМУВАННЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ

Провідні риси характеру Жульєна Сореля та головні етапи формування його особистості

Головним героєм роману Стендаля “Червоне і чорне” є Жульєн Сорель, який, попри своє низьке походження, зробив у соціально замкненому й навіть кастовому французькому суспільстві блискучу кар’єру, пройшовши за короткий час шлях від провінційного Вер’єра до Парижа, від лісопильні старого Сореля до гвардійського полку, від соціальних низів до вищих прошарків суспільства. Проте, досягши майже всього, що було вимріяне його бурхливою фантазією, він закінчив цей шлях не тріумфом, а гільйотиною. Що ми знаємо про цю непересічну, суперечливу й трагічну особистість?

Стендаль писав, що юнаки, схожі на Жульєна Сореля, якщо їм поталанить здобути добру освіту, змушені трудитися й переборювати справжню бідність, і тому зберігають здатність до сильних почуттів і вражаючу енергію. Проте ця енергія не була потрібна закам’янілому кастовому суспільству, яке переймалося власними інтересами: чи то поновленням колись надзвичайно високого соціального статусу дворян у суспільстві (це ще одне значення поняття “епоха Реставрації”), чи то збагаченням.

Від першого знайомства автор підкреслює контраст між фізичною слабкістю й внутрішньою силою Жульєна: “Це був тендітний,

невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя й орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу… Гнучка й струнка постать свідчила скоріше про спритність, аніж про силу. Ще змалку його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для сім’ї”. Проте блідість і тендітність, які не асоціюються з чоловічою силою, були лише зовнішньою оманою. Адже під ними ховалися пристрасті й ілюзії такої сили й снаги, що хтось би надзвичайно здивувався, якби міг зазирнути до нього в душу: “Хто б міг подумати, що це юне, майже дівоче обличчя, таке бліде й лагідне, таїло непохитну рішучість витерпіти які завгодно муки, аби лише пробити собі дорогу”.

Стендаль не просто описує зовнішність, а дає психологічний портрет героя, тобто висвітлює його психологію, внутрішній світ. У цьому портреті ще помітні ознаки романтизму, з його улюбленим самотнім скорботним героєм, “зайвою людиною”. Подібне трапляється, наприклад, в описі зовнішності Тетяни Ларіної, героїні роману у віршах “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна, написаному приблизно одночасно з твором Стендаля: “Печальна, дика, мовчазлива, /Неначе сарна полохлива, /Вона росла в сім’ї своїй, /Немовби зовсім у чужій” (переклад М. Рильського). Чи не так почувався і Жульєн? Цією своєю рисою він нагадує також “байронічних” героїв або того ж Печоріна. Можливо, Стендаль відчував цю інерцію романтичної культурної традиції, називаючи себе романтиком.

Книжка здавна вважалася символом не лише знань, а й певного освітнього й соціального статусу того, хто її читає. Чи не тому навіть наявність її в чиїхось руках надзвичайно дратує людей неграмотних? Свого часу батько українського парубка Олекси Розума, побачивши в синових руках книжку, почав ганятися за ним із сокирою, мовляв, не треба бути занадто грамотним. Олекса тоді ж пішов з дому й після тривалих мандрів і поневірянь зрештою став (і не в останню чергу завдяки добрій освіті, читанню тих-таки книжок) знаменитим графом Розумовським, фаворитом російської імператриці Єлизавети Петрівни. Стендаль у романі “Червоне і чорне” неначе списав цей епізод української історії “з натури”. Батько Жульєна, побачивши сина з книжкою, вибив її з його рук.

Через те, що Жульєн надто вже відрізнявся від своїх фізично сильних і витривалих братів і сприймався членами своєї сім’ї як “біла ворона” чи ще з якихось причин, “усі домашні зневажали його, і він ненавидів своїх братів і батька”. Автор постійно наголошує на цьому: “Уся краса гірських околиць Вер’єра була отруєна для Жульєна заздрощами братів і присутністю вічно невдоволеного деспота-батька”.

Коли Жульєн став гувернером дітей пана де Реналя, ставлення братів до нього ще погіршилося. Можливо, це було виявленням класової ненависті, певної заздрості, що він досяг кращого становища в суспільстві: “Жульєн, повторюючи молитви, прогулювався на самоті в гаю. Ще здалеку він побачив двох сво’іх братів, які простували стежкою до нього; йому не вдалося уникнути зустрічі з ними. Гарний чорний костюм, надзвичайно охайний вигляд Жульєна і його відверта зневага до братів збудили в них таку люту зненависть, що вони його побили мало не до смерті й кинули непритомного й скривавленого”.

Ще одним каталізатором ненависті до Жульєна була його любов до читання, адже книжка “була для нього єдиним учителем життя й предметом захоплення, у ній він знаходив і радість, і натхнетія, і розраду у хвилини зневіри”. Цього не могли зрозуміти його неграмотні брати й батько, який брутально обзивав молодшого сина й роздратувався, коли побачив, що Жульєн, замість того щоб спостерігати за лісопильнею, читає: “Він гукнув Жульєна кілька разів, але марно. Хлопець так заглибився в книжку, що зосередженість навіть більше, аніж гуркіт пилки, заважала йому почути гучний батьків голос. Нарешті, незважаючи на свої літа, старий спритно скочив на розпилювану колоду, а звідти на балку. Сильним ударом він вибив із Жульєнових рук книжку, і вона полетіла в потік; від другого дошкульного удару по потилиці Жульєн утратив рівновагу. Він мало не впав з висоти дванадцяти чи п’ятнадцяти футів на важелі машини, які його розчавили б, але батько на льоту підхопив його лівою рукою”.

Однак зауважте, що унікальна пам’ять і любов до книжки, читання, що так дратувало батька і братів, допомогли Жульєну зробити карколомну кар’єру. Відчуваючи, що від рівня освіченості буде залежати його життєвий успіх, він зробив майже неможливе, для початку вивчивши напам’ять Біблію, причому не французькою, а латиною: “Крім полум’яної душі, Жульєн мав надзвичайну пам’ять, яка, правда, нерідко буває і в дурнів. Щоб полонити серце старого абата Шелана, від кого, як він добре знав, залежало його майбутнє, юнак вивчив назубок увесь Новий Завіт…” І молодий кар’єрист не помилився, він грунтовно підготувався до іспитів, які йому довелося складати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Провідні риси характеру Жульєна Сореля та головні етапи формування його особистості

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links