Провідна тема творів Марка Вовчка


Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, жила в Чернігові, Києві, Немирові. Незабаром виїхала до Франції, оселилась у Парижі. Повернувшись до Росії, жила в Петербурзі, співробітничала в журналі “Отечественные записки”. Пізніше разом з другим чоловіком М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонах Російської імперії. Померла письменниця 28 липня 1907 р. в Нальчику.

Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х рр. Свої найкращі оповідання з українського народного життя письменниця створила під час перебування в Немирові. Написані тоді твори побачили світ як окрема збірка під назвою “Народні оповідання” (1857). У них авторка звернулася до теми жіночої недолі, зумовленої соціальним безправ’ям. Вона рішуче виступила проти соціальної дискримінації народних мас. У повісті “Інститутка” Марко Вовчок гостро критикує кріпосну систему, що згубно позначається не лише на житті пригноблених, але й на моральному обличчі самих кріпосників.

Перу письменниці належить також чимало творів,


написаних російською і французькою мовами.

Провідна тема творів Марка Вовчка – змалювання життя за-кріпаченого селянства і його прагнення до волі. Оповідання й повісті письменниці є чудовим продовженням антикріпосницьких мотивів поезії Тараса Шевченка.

Авторка показала поступове наростання гніву поневоленого народу по відношенню до своїх визискувачів. Від зітхання, стогону й сліз – до непокори, до відкритого виступу проти поміщицької сваволі – такий шлях проходять герої повісті “Інститутка” та “Народних оповідань”. Вони починають розуміти необхідність саме активної боротьби як єдиного засобу позбутися важкого ярма.

Особливо яскраво зображено це у повісті “Інститутка”. Стара поміщиця та її кріпаки чекають приїзду молодої пані, яка закінчила в місті інститут і має повернутися у свій маєток повновладною господинею. Ніхто з невільників не гадає, яке горе на них чекає з приїздом молодої поміщиці. Люди не можуть допустити й думки, що панночка буде гірше лютої змії, що від неї нікому не буде життя. Навпаки, селяни сподіваються на покращення свого становища. Та марними були ці рожеві сподівання.

Пані “інститутка” відразу показала гострі зуби. Вона вередлива, свавільна, брутальна й жорстока особа. Велику насолоду їй приносять людські муки. Якби могла, вона б і уві сні знущалася з кріпаків, бо вони, вважає поміщиця, її власність, мовчазні виконавці її примх.

Найбільше дістається від “інститутки” її покоївці – лагідній, добрій, спокійній Устині. Кріпачка мовчки зносить побої, знущання і лише дивується: “Таке молоде, а таке немилосердне, господи!” Але згодом і в Устини вибухає гнів проти поміщицького свавілля. Вона не змогла залишатися німим свідком панського знущання над старою бабусею-кріпачкою. Ступивши на її захист, дівчина тим самим боронила і свою людську гідність.

Устину рішуче підтримав її чоловік Прокіп. Коли поміщиця хотіла вдарити її, він схопив пані за обидві руки, гримнувши: “Годі, пані, годі! Цього вже не буде! Годі!” А панові, який прибіг на крик, мовив: “Не підходьте, пане, не підходьте!”

Дорого обійшовся Прокопові цей виступ. Поміщик, який вважав себе паном-лібералом, віддає його в солдати. Та цим Прокіп здобув волю Устині. “Воля!- покрикне він,- воля! Та на волі і лихо і напасть – ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане”. Ставши “солдаткою”, Устина переїздить у місто. Вона ніби на світ народилася. Навіть важка праця на чужих не затьмарює найдорожчого, що в неї тепер є,- волі. Та воля ця відносна й неповноцінна. Адже Устина залишилася самотньою, бо чоловік із солдатами пішов у похід і невідомо, коли він повернеться.

Прагнення кріпаків до волі показала Марко Вовчок також і в образах Катрі та Назара – молодого подружжя кріпаків.

Працьовита, щира Катря сподівається вмилосердити поміщицю своїм старанням. Вона хоче, щоб пані зглянулась над її горем. Важко захворіла дитина… Та де там! Катря мусить панам обід зварити і вечерю приготувати, і город скопати. А пані лає її та виказує, що й ледача вона, і хліб її дурно їсть…

Терпець кріпачки уривається. Коли дитина померла, а Катрю хвору гонять на роботу, вона кидає гнівно панам: “Тепер я вже не боюсь вас! Хоч мене живцем із’їжте тепер!”. Катря знає ціну панському співчуттю. Коли пан пожалівши, поклав їй на плече карбованця, вона наче гидку жабу, скидає в траву ті гроші.

Молода жінка божеволіє й гине, а її чоловік Назар втікає. Прощаючись з Прокопом і Устиною, він говорить, що буде вільним хоч півроку… В уста Назара письменниця вкладає прислів’я – мрію народу про волю: “Мандрівочка – рідна тіточка”.

Глибоко реалістичні образи Устини, Прокопа, Катрі, Назара відображають характерні риси життя, думок і прагнень кріпаків. У першу чергу – це жадання волі.

У творах Марка Вовчка лунає прокляття кріпосництву.

“Інститутка” – це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про відносини між панами та кріпаками. Письменниця з великою правдивістю змалювала тяжке становище кріпаків і викрила та засудила паразитичний спосіб життя тогочасного панства. Найкраще це показано на образах Устини і панночки.

Селянська дівчина Устина, від особи якої ведеться розповідь, не лише свідок подій, але й їх учасниця, головна героїня повісті. Ще з дитинства вона залишилася сиротою і виховувалась у чужих людей, які байдуже ставились до неї. Коли Устина підросла, її забрали до панського двору. Там Устина відчула весь тягар кріпацької неволі. А тому заповітною мрією була воля. “Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало…” – говорила вона. Вона така ж чиста, ніжна і чутлива душею, як і інші молоді героїні Марка Вовчка, але значно життєрадісніша, здатна до мужньої боротьби. Бадьорістю і силою дихає розповідь Усті. Жива спостережливість і гаряче співчуття до чужого горя поєднуються у ній з активним відгуком на події, з надією на краще майбутнє. Усе життя Устина поривалась до волі, хоча ще не знала, як її здобути.

Панночка також сирота, але життя в неї склалось зовсім інакше. Жила вона в розкошах, на утриманні своєї бабусі, багатої поміщиці, виховувалась в інституті. Лінива і тупа від природи, в інституті для “благородных девиц” вона лінувалась учитися. Вона тільки трохи бралась до французької мови, більше до музики і танців, щоб було чим “себе між людьми показати”. Це, миле з лиця, а насправді дегенеративне, себелюбне створіння, прибувши з інституту в маєток, за короткий час стало прокляттям не тільки для покоївки Устини, а й для всіх кріпаків. Стара поміщиця задовольняла найменші примхи панночки і мріяла віддати її, свою онучку, за князя. Та інститутка покохала небагатого полкового лікаря. Це кохання не робить її щасливою, бо вона вважає, що щастя людини – в багатстві. З великою радістю дізнається вона про те, що в її судженого є невеликий хутір і що стара поміщиця обіцяє віддати їй свій маєток Дубці. Після одруження панночка одразу ж взялася за здійснення своїх планів: збільшити багатство в кілька разів, стати заможною і незалежною ні від кого поміщицею. З метою збільшення свого багатства вона посилює експлуатацію кріпаків.

Соціальне походження Устини і панночки зумовило їх ставлення до простих людей. Устина щира і привітна зі своїми подругами. Вона з великою повагою ставиться до бабусі-кріпачки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. У місті Устина співчутливо ставиться до старенької хазяйки, допомагає їй чим може. Інститутка ж із презирством і зневагою ставиться до селян-кріпаків і бідніших від себе, знущається з них. “Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи,- каже письменниця.- Усе пригнула по-своєму молода пані”.

Устина неписьменна, але в неї багатий життєвий досвід, вона спостережлива, може робити правильні висновки з побаченого і пережитого, добре розбирається в людях. Панночка ж, навпаки, закінчила інститут, але ніяких знань не придбала.

Устина приваблює не лише життєвою мудрістю, але й глибиною та щирістю почуттів. Одружившись із Прокопом, вона стає ніжною і чуйною дружиною, залишається на все життя вірною своєму коханому, якого за непокірність віддали в солдати.

Зовсім інші поведінка і почуття інститутки. Випещена і розніжена, вона не здатна на глибокі і щирі почуття. Навіть свого чоловіка панночка “якось чудно, не по-людському любила”, крутила ним, як хотіла, насміхалася над його “добрістю”, аж доки не зробила його “квачем”, як влучно висловився про пана Назар.

Мова Устини проста, лагідна; панночка ж говорить грубо і лайливо. У звертанні до кріпаків у неї переважають грубі слова (гадина, дурна, ледащо), лайка (“Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!”). У цьому образі втілені типові риси поміщиків-кріпосників середини XІX століття. В образі ж Устини втілено найкращі риси трудового народу: доброта, чесність, працьовитість, волелюбність. Устина схвалює вчинок Назара і свого чоловіка, разом з яким залишає панський двір.

У повісті “Інститутка” Марко Вовчок дає зрозуміти, що такі деспотичні панночки були не поодинокі, що такий тип нелюдів витворила кріпосницька система…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Провідна тема творів Марка Вовчка

Categories: Шкільні твори

Links