Протиставлення – художній принцип роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”


2. Онєгін і Ленский.

3. Протиставлення Тетяни й Ольги.

4. Тетяна – недосвідчена сільської панянка й світська дама.

Легко помітити, що одним з основних принципів, якими керувався А. С. Пушкін при написанні свого роману у віршах “Євгеній Онєгін”, є протиставлення. Це й протиставлення характерів героїв, і протиставлення двох способів життя – міського й сільського, столичного шуму й тихої самоти. От як жив батько Євгенія Онєгіна:

Служив відмінно-шляхетно,

Боргами жив його батько,

Давав три бали щорічно

И промотався нарешті.

А дядько Онєгіна в цей час вів у своєму маєтку розміряне й одноманітне життя:

…Сільський старожил

Років сорок із ключницею сварився,

У вікно дивився й мух давив.

…Онєгін шафи відчинив:

В одному знайшов зошит приходу,

В іншому наливок цілий лад…

Пушкін показує величезне розходження інтересів міського денді й сільських поміщиків. Звичайно, Онєгін має досить поверхневе утворення, однак він прочитав багато книг, може поговорити про економіку, висловити свою думку про античну поезію й навіть процитувати кілька строф на латинському. А сільські поміщики ведуть прості бесіди “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню”.

Потрібно помітити, що Онєгін сам підкреслено протиставляє себе суспільству своїх сільських сусідів: коштує йому почути, як хтось


із них їде до нього в гості, як він сідає на коня і їде з будинку.

Володимир Ленский, молодий поміщик, що приїхав у свій маєток приблизно в один час із Онєгіним, звичайно, людина зовсім іншого складу й кола інтересів, ніж інші сільські жителі. Він людина утворений (Пушкін згадує про те, що Ленский учився в знаменитому Геттингенском університеті в Німеччині), захоплюється філософією й поезією. Тому-Те Онєгін і Ленский, незважаючи на велику відмінність характерів, і подружилися. Їм було про що поговорити. Але, якщо придивитися повнимательнее, Онєгін і Ленский були антиподами більшою мірою, чим Онєгін і який-небудь “сільський старожил” начебто його покійного дядюшки:

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою.

Онєгін – особистість, пересичена задоволеннями, дорівнює зевающая “серед модних і стародавніх зал”. Він ще здатний оцінити по достоїнству щирість і силу почуттів Тетяни, але розділити їх він не хоче й не може, тому що його душа втратила безпосередність і віру в щастя.

А Ленский, на відміну від Онєгіна, щиро вірить у любов і дружбу. Він ще дуже молодий; роки, проведені в Німеччині, він присвятив навчанню й мало обертав уваги на дійсність. Він плекає піднесені мрії, а з мінливістю й підлістю людей він ще не зіштовхувався:

Від хладного розпусти світла

Ще зів’янути не встигши,

Його душа була зігріта

Привітом друга, пещенням дівши.

И якщо Онєгін замкнув своє серце для почуттів, те Ленский був закоханий, “як у наші лета вже не люблять”. Звичайно, Ольга дуже мила – зачаруванням юності, жвавістю, безпосередністю, однак Ленский не зауважує особливостей характеру своєї нареченої. Він бачить у ній ідеал, що і оспівує. Можна сказати, що він придумав якийсь образ і ототожнив його з Ольгою, що знає з дитинства. Точно так само й Тетяна переносить риси героїв романів на Онєгіна, що, незважаючи на свою холодність і байдужність, все-таки помітив, що “у рисах в Ольги життя ні”, говорячи Ленскому, що на його місці вибрав би іншу сестру. Таким чином, Онєгін (і Пушкін, розуміє) протиставляє двох сестер.

Як же автор описує цих двох дівчин? Портрет Ольги, по його визнанню, можна знайти в будь-якому модному романі:

Завжди скромна, завжди слухняна,

Завжди як ранок веселий…

Ока, як небо, блакитні,

Посмішка, локони лляні.

Движенья, голос, легкий стан…

Чарівний ляльковий портрет, однак не шукайте в ньому глибини й сталості! А який малює Пушкін Тетяну, свою улюблену героїню? Вона нітрохи не схожа на свою сестру: замислена, мовчазна, мрійлива, вона з дитинства любить самоту:

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужої.

Відмінність сестер проявляється й у тім, як вони ставляться до любові. Ольга, весела резвушка, може спокійно Пококетничать із іншим у присутності свого нареченого. Та й коли нещасливий Ленский гине на дуелі з Онєгіним, Ольга швидко знаходить розраду й виходить заміж за улана. Навряд чи вона довго згадувала свою першу любов.

Відношення Тетяни до раптово спаленілого почуття до Онєгіна зовсім інше. Героїня не тільки сприймає почуття до Онєгіна всерйоз, вона щиро думає, що це доля, що це на все життя. Саме щодо цього до любові й корениться пояснення того, що дівчина зважилася сама написати лист парубкові й зізнатися у своєму почутті, хоча в ті часи це вважалося сміливою провиною. І навіть коли Онєгін відкидає любов Тетяни, дівчина продовжує його любити. Коли вона стає княгинею, світською дамою, вона однаково не забуває свою першу і єдину любов.

Але якщо в глибині душі Тетяна залишається колишньої, те її манери на стільки міняються, що Онєгін ледь довідається в княгині те сільське дівчисько, що колись зізналася йому в любові. Онєгін говорив їй: “…учитеся панувати собою”. Що ж, цю науку вона добре засвоїла! Раніше сум’яття Тетяни міг би помітити кожного (якби тільки увага гостей на її іменинах не було відвернено жирним пирогом). Тепер ніхто не прочитає на особі дівчини того, що відбувається в її душі. Можливо, зустріч із Онєгіним на світському рауті й сколихнула в Тетяні спогаду про колишнє життя й наївні дівочі мрії, але вона нічим не видала своїх переживань:

Онєгін і Тетяна міняються ролями. Колись він був байдужий до дівчини, тепер він шукає її уваги. Колись вона в самозабутті почуттів написала Онєгіну лист із визнанням у любові, тепер він пише їй. А Тетяна холодна й незворушна. Вона може говорити з Онєгіним, може не зауважувати його. Тетяна нічим не виділяє його серед інших гостей, що відвідують її будинок або ті будинки, де буває вона. У тих строфах, де Пушкін оповідає про новий вигляд Тетяни, він постійно нагадує про те, який вона була, порівнює, протиставляє світську даму колишній наївній панянці, божевільної на читанні сентиментальних любовних романів. Але наприкінці добутку стає ясно, що протиставлення Тетяни нинішньої й колишньої чисто зовнішнє, умовне. У глибині душі вона шкодує про просте сільське життя й любить Онєгіна незважаючи ні на що. “Але я іншому віддана й буду століття йому вірна”, – відповідає вона на любовне визнання Онєгіна. Тетяна залишається вірної не тільки своєму чоловікові, але й собі самої



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Протиставлення – художній принцип роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links