Протест проти работоргівлі в новелі Мериме “Таманго”


Проспер Мериме – один із чудових критичних реалістів XIX століття, чия творчість величезна, а створені їм добутки – нев’янучі. Причина цьому – життєва сила його добутків, їхня доконана форма. Тема різкого викриття вдач пануючого суспільства пронизує кожну новелу письменника. Йе стала виключенням і новела “Таманго”, написана Мериме в 1829 році. Віддавна проблема влади хвилює людство. Людина прагне володіти всім – грішми, людьми, владою над всім і всіма. Безсумнівно, хвилювало це поетів і письменників, що борються за волю людини, волю його думок, діяльності, життя

Оповідання переносить нас в епоху колонізаторської діяльності білих і гноблення негрів. Перед нами виникає образ типового представника буржуазної цивілізації, лицемірної й бездушної. Це – работоргівець капітан Леду, якому протистоять Таманго, негритянський вождь, і його одноплемінники. Доля рабів, яких вибирає капітан, просто жахливий. Для Таманго, що них продає, раби гірше будь-якого пересічного предмета, гірше будь-якого іншого товару. Але жалюгідна й похмура в підсумку доля й самого Таманго, що вижили, але спившегося й померлого в лікарні – адже чорношкірий гігант, що звик до волі й став полковим литаврщиком, не виніс “благодіянь” цивілізації. Чи потрібна йому таке життя, і чи життя це?

Письменник не ідеалізує свого героя, образ вождя не піднятий автором


над дійсністю: Таманго первісний і дикий. Він неосвічений, марновірний, егоїстичний і твердий. Але разом із цим він – людина, якій властиві й деякі риси, що по-своєму піднімають вождя над своїми одноплемінниками. Таманго прагне до волі й гордо, з витримкою проходить через важкі випробування. Виявившись серед інших невільників, він намагається різними способами вмовити їх підняти бунт, щоб повернути собі волю. Йому це вдається, і раби, що збунтувалися, убивають всю команду. Але плисти на кораблі, яким ніхто із присутніх не вміє керувати, важко. Не дивно, що невільники, що звільнилися, зазнають аварії й зрештою гинуть від голоду, спраги, що палить сонця й росте розпачу. Негри праві, обвинувачуючи у своїх нещастях Таманго. Це він спочатку продав їх у рабство, а потім підняв на бунт. Він обманом домагався від них допомоги. Це він, коли їх, одного за іншим, осягла загибель, залишався як і раніше байдужим до їхньої долі. Але чи більше в Таманго варварства, чим у паскудненькому буржуа Леду, що взагалі не вважає негрів людьми? Новела “Таманго” і виражений у ній протест проти торгівлі людьми змушують замислюватися над такими проблемами, про існування яких часом і не підозрюєшся

Кінцівка новели “Таманго” незвична для рішення колоніальної тематики реалістичної літератури XIX століття. Адже читач побачив трагічну долю негрів в умовах лукавої буржуазної цивілізації, і побачив у неприкрашеному, повсякденному, тяжкому виді. Протест проти работоргівлі звучить у кожному абзаці новели. Про це говорить зображення могутнього й глибоко людяного пориву невільників до волі, про це свідчить поетичний зміст образа корабля, захопленого неграми, гнаного вітром по нескінченних морських просторах

Коротко, але ємко описує автор страждання оставшихся в живих негрів: “Кожний шматок сухаря дістається ценою боротьби, і слабкий гине не тому, що сильний його вбиває, а тому, що надає йому вмерти”. Як не схоже це на ідеальні відносини Робинзона Крузо із чорношкірим П’ятницею в Даниеля Дефо! У Мериме тема ця трактується не піднесено й патетично, як у романтиків. Таке враження, що автор просто й неупереджено зображує порожнечу й лицемірство буржуазного суспільства, що панує в ньому влада грошей. Але насправді його добуток повно внутрішнього вогню й сили почуттів. Багато, дуже багато проблем піднімає у своєму творі Мериме. І саме постановка таких важливих питань забезпечує невгасаючий інтерес до його творчості



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Протест проти работоргівлі в новелі Мериме “Таманго”

Categories: Нові твори

Links