ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ – Есхіл (525-456 рр. до н. е.) – ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Влада й Сила – слуги Зевсові. Гефест – бог-коваль. Прометей – титан.

Океан1 – титан. Хор океанід – дочок Океанових. Гермес – вісник Зевсів.

ПРОЛОГ

Скеляста гірська пустеля. Три божества – Гефест із молотом і ланцюгом у руках, Влада і Сила – підводять в’язня Прометея до скелі.

Влада

От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

Оцього міцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного

Вогню він сяйво смертним дав, – за гріх оцей

Повинен кари від богів зазнати він,

Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

Гефест

О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову

Вчинили, – більше вам робити нічого.

А я прикути бога чи наважуся

Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я, –

Отцевим страшно повелінням нехтувать…

(До Прометея)

Високодумний сину велемудрої Феміди2!

Хоч недоброхіть, кайданами

Тебе припну я до бескету голого,

Де ти людського не почуєш голосу

Й обличчя не побачиш; сонцем палений,

Увесь ти почорнієш і радітимеш,

Що світло дня барвистошатна вкрила ніч…

Та знову сонце ранню росу висушить,

І знов тебе ця вічна мука

гризтиме –

Бо ще й не народився визволитель твій.

1 Океан – дядько Зевса; повелитель морів і всієї водної стихії під час володарювання Кроноса. Зевс, захопивши владу, призначив володарем морів Посейдона, а Океан зачинився у своєму палаці, що стояв на краю світу, і ніколи з нього не виходив.

2 Феміда – богиня правосуддя і порядку, яка володіла даром віщувати майбутнє.

Ось плід твоєї до людей прихильності.

Ти, богом бувши, гніву не боявсь богів

І понад міру смертним ти пошану дав.

Влада (до Гефеста)

Для чого час на марні жалі гаєш ти

І бога не сахаєшся, ворожого

Богам, що видав людям твій почесний дар?

…Ти ланцюгами швидше прив’яжи його,

Щоб батько твого не побачив гаяння.

Вклади злочинця руки в них і, молотом

Їх заклепавши, міцно до скали прикуй.

Гефест

Готово, – недаремно потрудився я.

Влада

Тепер ці груди простроми загостреним

Клином залізним і прибий міцніше їх.

Гефест

Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!

Влада

То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?

Не довелось би й над тобою плакати.

Прикуй тепер і ноги процвяховані, –

Суддю в цій справі матимеш суворого.

Гефест

Ходімо звідси, – тож увесь у путах він.

Влада

Тепер зухвальствуй і кради богів дари

Для тих недовгоденних1! З тяжких мук твоїх

Здолають, може, смертні увільнить тебе?

Даремно Прометея прозорливого2

Ім’я ти маєш – сам-бо потребуєш ти

В недолі Прометея-визволителя.

Гефест, Влада й Сила відходять.

Прометей (сам) О бистрокрилі вітри й незліченної

Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

І всевидющий сонця круг, – вас кличу я,

Погляньте, що – сам бог – я від богів терплю!

Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ

Терпітиму я!

Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх

Я ридаю… Коли ж буде край

1 Тобто смертних людей.

2 Прометей має здатність провішувати майбутнє, тому Влада називає його “прозорливим”. Саме ім’я Прометей грецькою мовою означає “провидець; той, що передбачає майбутнє”.

Безбережному цьому стражданню?

Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я

Передбачаю завжди, й несподіваних

Нещасть нема для мене, – отже, легко

Повинен долю зносити присуджену:

То – нездоланна сила Неминучості.

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я

Почесний дар – за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

Я переніс таємно, й людям сталося

Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

Чути шелест у повітрі. На крилатій

Колісниці з’являється хор океанід.

ПАРОД

ХОР (океаніди)

Антистрофа І

О Прометею! Хмарою жах

Нам оповив сповнені сліз

Очі ясні – бачимо ми,

Як на скелі в муках тяжких

Сохне твоє в сором і глум

Сталі міцної вповите тіло.

Небом новий править стерник1 –

Силою Зевс право нове

Завів на Олімпі, святі прадавні

Закони злочинно зламавши нині.

Прометей

Хай у путах ганебних, знеславлений, я

Знемагаю тепер, – я іще знадоблюсь

Блаженних владареві, щоб перед ним

Прозорливо викрити змову нову,

Що берло й пошану йому відбере.

Та мене не облестить розмовами він

Медяними, погрози суворої страх

Таємниці від мене не вирве, аж поки

З кайданів жорстоких мене звільнить,

І за цю нестерпну ганьбу

Побажає сам заплатити.

1 Тут: той, хто здійснює управління.

ЕПІСоДІЙ ПЕРШИЙ

Хор

З заліза треба серце мати, з каменю,

З тобою щоб не мучитись стражданнями

Твоїми, Прометею! їх не бачити

Воліли б ми – палає серце в жалощах!

Прометей

На мене друзям гірко вже й дивитися.

Хор

Крім цього, більше не вчинив нічого ти?

Прометей

Позбавив смертних прозирання долі я.

…Я їх сліпими наділив надіями.

Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.

Хор

Вогнистий промінь – тим недовгоденним дав!

Прометей

Вогонь навчить їх багатьох умілостей.

Хор

Невже твоїй недолі і кінця нема?

Прометей

Не буде, якщо сам не схоче Зевс того.

СТА́СИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа І

Плачемо ми, о Прометей,

Смуток і жаль – доля твоя!..

Лицями нам струмені сліз,

Мов з джерела, з ніжних очей

Буйно біжать… Нині-бо Зевс,

Повен злоби, власну пиху

За керівний взявши закон, богам прадавнім

Згорда списом грозить могутнім.

Антистрофа І

Стогін і зойк чути кругом –

Повна ридань ціла земля:

Давніх часів велич твою,

Долю і честь кревних твоїх

Славлять гірким смертні плачем, –

Всі, що живуть на цілині

Азійській, всі зойком в один злилися стогін,

Жаль за твої страждання люті.

Прометей

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я, – в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, –

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую, –

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й, дивлячись, не бачили

І, слухавши, не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатнішу винайшов

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам’ять – цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

Я віжколюбних коней в колісниці впряг –

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав

Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,

Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

Хор

Вже й розум губиш у ганебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

Собі самому ліків не знаходячи.

Прометей

Та вислухайте далі – і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості

Й мистецтва, – з них найважливіші ось які:

Хто занедужав, ні пиття цілющого

З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської, –

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи

Установив, і перший сни я визначив,

Що справджуються: роз’яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів.

Я показав, якими мають нутрощі

У жертви бути, щоб богам подобатись,

Якими – жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи

Тварин жертовних, викрив перед смертними

Я потаємну вмілість передбачення

В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

Це все – від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані

Скарби – залізо, мідь, срібло і золото –

Він на вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея – всі в людей умілості.

Хор

Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе, –

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,

Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

Прометей

Всевладна Доля вирок не такий дала.

Ще безліч муки й катувань ще тисячі

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю…

Хор

Хіба Кронід не завжди царюватиме?

Прометей

Про це вам не дізнатись – не випитуйте.

Хор

Велику, видно, криєш таємницю ти.

ЕКСоД

Прометей

Хоч Зевс і гордий серцем – злагіднішає,

До шлюбу він такого-бо ладнається,

Який його із трону скине й царської

Позбавить влади. Отоді-то батькове

Кляття справдиться, що наклав на кривдника,

З престолу Крон упавши стародавнього.

А як з біди такої Зевсу вимкнути –

З богів нікому не добрати способу.

Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,

Він тішиться громами піднебесними,

Хай сипле з рук вогнями-блискавицями,

Та вже не допоможе це ніяк йому –

Впаде безславно і не підведеться він.

Хор

Як слів цих вимовляти не боїшся ти!

Прометей

Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.

Хор

Наслати муки ще лютіші може він.

Прометей

Шануйте ви владущих і улещуйте,

Для мене ж менше від нічого важить Зевс, –

Хай робить, що захоче, цей короткий час,

Недовго він богами керуватиме.

Та он від Зевса, бачу, посланець біжить –

Прийшов він, певно, із новою звісткою,

Оцей служник тирана новочасного.

З’являється Гермес1.

Гермес

До тебе, мудрія гостроязикого,

Богів зрадливця, а людей шановника,

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про шлюб отой,

Що через нього, похвалявсь ти, влади він

Позбудеться. Докладно і виразно все

Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти, –

Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.

Прометей

Яка зарозуміла й гордовита вся

Розмова ця прислужника богівського!

Недавно ви при владі стали й мислите

1 Герме́с – вісник богів, покровитель мандрівників, доріг, торгівлі, провідник душ померлих.

У замках безпечальних домувать повік?

Падіння двох тиранів чи не бачив я?

Побачу, як і третій, що при владі є,

Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,

Що цих богів новітніх я злякаюся?

Далеко ще до цього. Поспішай назад

Дорогою, якою і прийшов сюди, –

Нічого ти від мене не дізнаєшся.

Гермес

Отож-бо цим зухвальством і сваволею

Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.

Прометей

Свого нещастя на негідне рабство я

Не проміняю – це запам’ятай собі.

Гермес

Ти муками своїми мовби тішишся?

Прометей

Я тішуся? Такої ворогам моїм

Жадав би я утіхи, й серед них – тобі.

Гермес

Нічого, видно, батькові не скажеш ти?

Прометей

Ні мук таких немає, ані хитрощів,

Щоб ними Зевс присилував сказати це,

Аж поки пут ганебних не розв’яже він.

Нехай палючим кидає він полум’ям,

Завіє все снігами білоперими,

Громами хай загрожує підземними, –

Нічим мене сказати не присилує,

Кому його належить з трону скинути.

Гермес

Багато, але марно розмовляв я тут.

Ні, цього серця не зм’якшить благаннями.

Як словам моїм

Ти не скоришся – глянь, якою бурею

Хвиле́шна хвиля муки неминучої

Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці

Розтрощить батько громом-блискавицею

Полум’яною, і обійми каменю Твоє сховають тіло.

Довгі сповняться Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти

Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,

Шматки великі рватиме пожадливо

Від твого тіла, і щодня приходити

Цей буде гість незваний і печінкою

Живитися твоєю почорнілою.

Стражданням цим не дожидай закінчення,

Покіль з богів котрий у тяжких муках цих

Тебе заступить і в Аїд безпремінний

За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.

Над цим подумай. Не хвальба порожня то,

А вирок найсуворіший, бо в Зевсових

Устах нема неправди, свого слова він

Додержує. Тож роздивись, роздумайся.

Прометей

Все я знав наперед, що звістив він мені.

Мук зазнати ворогу від ворогів –

Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню

Дволезого кучері; неба ефір

Хай від грому, від натиску буйних вітрів

Розірветься на частки: землю важку

Аж до самих основ, до коріння її,

Переможний хай похитне буревій;

В вировому коловертні долі нехай

Закинуть в Тартару чорну глибінь

Моє знесилене тіло – на смерть

Ніколи мене не вбити!

Гермес

Такі розмови, такий рішенець

Лише від безумця можна почути!

Та и чи довго йому збожеволіти в цій

Недолі й шаленість послабити чим?

Прометей

Не в розмовах нікчемних, а справді земля

Захиталась, і грому луни глухі

Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць

Вже спалахують завитні полум’яні,

Все змішалось – повітря і хвилі морські!

Всю цю бурю наслав розлючений Зевс,

Щоб мене вжахнути.

О пречесна мати моя, о ефіре,

Що світлом усіх обіймаєш, поглянь –

Я страждаю безвинно.

При громі й блискавицях скеля з

Прометеєм провалюється в безодню.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ТРАГЕДІЯ ЯК ДРАМАТИЧНИЙ ЖАНР

В основу трагедійного жанру закладається гострий, непримиримим конфлікт, який часто приводить героя до загибелі. У центрі трагедії незвичайний герой, який характеризується особливими душевними якостями і намагається протистояти нездоланним силам. Грецькі трагіки, поставивши своїх героїв у безвихідь, намагалися викликати у глядачів співчуття та жалість до них. Адже, як вірили давні греки, через переживання та співчуття очищувалися їхні душі.

Класичній афінській трагедії, розквіт якої припав на V-IV ст. до н. е., була притаманна суворість і нерозгалуженість сюжету. Події, що відбувалися в одному місці, та характери, які не змінювалися впродовж твору, повинні були нагнітати напруженість і цілеспрямовано вести до швидкої трагічної розв’язки. Напруженості дії сприяло й те, що події розвивалися протягом короткого часу (від сходу до заходу сонця). Таким чином, найстрашніше горе за один день безповоротно руйнувало все життя героїв.

Класичній давньогрецькій трагедії було властиве розгортання сюжету не через зображення вчинків персонажів, а через їхні розмови (діалоги та монологи). Тобто дія у давньогрецькій трагедії зводилася до мінімуму. У розмовах персонажі повідомляли про те, що вже відбулося чи відбувається в цей час в іншому місці, і навіть передбачали майбутнє. Так розширялися часові та просторові межі трагедії.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

1. Які давні обряди стали підгрунтям для виникнення драматичного мистецтва в Давній Греції?

2. Як упродовж лише одного століття з обрядових дійств розвинулося театральне мистецтво? Автором яких театральних нововведень є Есхіл?

3. Розкажіть про хор та акторський склад. Поміркуйте, чому на сцені одночасно не могло перебувати більше трьох акторів.

4. Якими пристосуваннями користувалися актори?

5. Поясніть, чому давні греки особливого значення надавали трагедії.

6. Що вам відомо про життя і творчість Есхіла?

7. Який переказ про драматурга Есхіла свідчить про те, що міфологія відігравала значну роль у житті давніх греків?

Працюємо над змістом твору

8. Згадайте вивчений у 6 класі міф про Прометея. Чим пояснюється те, що афінянина Есхіла особливо приваблював образ тираноборця Прометея?

9. У чому полягає нове тлумачення Есхілом міфу про Прометея?

10. За яку провину Зевс покарав Прометея? Чому титан вважає покарання несправедливим, а верховного бога називає невдячним?

11. Чому, крім бога-коваля Гефеста, волю Зевса виконують його слуги Влада і Сила? Як ви гадаєте, чому Сила мовчить? Схарактеризуйте Владу.

12. Як титан і океаніди характеризують Зевса? Що радять Прометеєві океаніди?

13. Що провішує Прометей своєму ворогові Зевсу? З якою метою до титана з’явився Гермес? Як ці персонажі характеризують один одного?

14. Знайдіть у породі слова Прометея про те, що є для нього справжньою ганьбою і яким є його найбільше бажання. Як Прометей спровокувавЗевса виконати його бажання?

15. Чи можемо ми стверджувати, що у протистоянні з верховним богом титан переміг? Відповідь обгрунтуйте.

Узагальнюємо і підсумовуємо

16. Поясніть, чому образ Прометея мав особливе значення для давніх греків. Як у трагедії, в основі якої лежить міф, пояснюється розвиток людської цивілізації?

17. Поміркувавши над інтонаціями, прочитайте за ролями фрагмент діалогу Гермеса і Прометея. Як ви розумієте слова титана: “Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…”?

18. Виразно прочитайте монолог Прометея з ексоду “Все я знав наперед, що звістив він мені…” Як монолог характеризує героя?

19. Випишіть із цього монологу епітети та метафори.

20. Зробіть висновок про значення творчості Есхіла у розвитку давньогрецького театру.

21. Поясніть, чому драматурга називали “батьком трагедії” і “вихователем народу”.

Застосовуємо теоретичні поняття

22. Доведіть, що твір Есхіла належить до жанру трагедії драматичного роду літератури.

23. Назвіть усіх дійових осіб трагедії та полічіть їх. Назвіть ролі, які б міг виконувати один актор, періодично переодягаючись. Яку роль у цьому творі виконував статист?

24. Спробуйте визначити, які особливі сценічні ефекти ввів у постановку Есхіл. Як їх можна було б показати на сцені?

25. Доведіть, що “Прометей закутий” належить до класичної афінської драми і відповідає її основним принципам.

26. Опираючись на приклад “Прометея закутого” і на матеріал статті “Трагедія як драматичний жанр”, зробіть висновок про особливості давньогрецької трагедії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ – Есхіл (525-456 рр. до н. е.) – ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links