Проблеми творчості й творчої особистості в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”


Роман М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” до деякої міри автобиографичен, оскільки Майстер – двійник Булгакова. Ні, це не тінь автора, не його копія, це – жива особа. Він одночасно схожий і не схожий на свого творця. Але як би там не було, саме Майстрові автор віддав свої заповітні образи й “ершалаимские” глави роману. Оповідання про Понтія Пілаті має як би подвійне авторство

Він вийшов з-під пера Булгакова, але в той же час належить Майстрові, улюбленому героєві Булгакова. Існують точки зору, що головними героями роману є Воланд, Понтій Пілат, навіть Іван Бездомний, але сам автор спростовує ці думки, назвавши главу, де ми знайомимося з Майстром, “Явище героя”. У якийсь із глав Майстер зізнається, що не вважає себе письменником

Він лише творець роману про Понтій Пілаті. Дійсно, крім цього роману, він не написав ні одного рядка, у нього не було інших створінь. Оповідання про Понтій Пілаті й про Иешуа теж не придуманий, він “вгаданий”. Це підтверджує Воланд, що особисто був присутній при подіях, описаних у рукописі. Отже, Майстер пише у своєму підвалі на Арбаті

Маргарита допомагає йому, підтримує, не дає зупинитися. У ще не кінченому романі укладена все їхнє життя, вони існують заради нього. Маргариті рукопис належить не в меншому ступені, чим Майстрові, становлячи невід’ємну частину її буття

Роман ще не завершений,


але кінцівка вже відома: “Жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат”. Це означає, що роман уже існує незалежно від автора й чекає тільки свого втілення на папері. Майстер не може ще пророчити, що буде в рукописі, але зовсім точно знає, що вона буде завершена. І це трапилося. Справа життя нарешті-те було здійснено, і залишалося тільки здати рукопис впечать.

И тоді вибухає катастрофа. Талановита людина створила те, до чого йшов довгі роки. Поки він писав у своєму підвалі, на шляху його не було ніяких перешкод. Але ніколи він не обертався в так званому “літературному світі”. Майстер ошелешений тим, як сприймається редакторами його утвір

Він, звичайно, не чекав, що, коли кропітка робота буде завершена, виникнуть на шляху такі препоны. Майстер і помыслить не міг про всі закулісні інтриги видавничого миру. І от один з редакторів вирішується надрукувати великий уривок з роману. Тепер уже все залежить від критиків. Але їхні обвинувачення дурні, безглузді й, по великому рахунку, не мають ніякого відношення до суті роману

Відбувається все це в ті часи, коли в Радянській країні повсюдно насаджувався атеїзм, вибухали церкви, розстрілювалися священнослужителі. Тому реакція на “спробу протягти до друку апологію Христа” була закономірна. Нікому не вистачило б хоробрості підтримати “антирадянський” роман. Насмілитися публікувати роман про Ісус могла людина або дуже сміливий, або дуже наївний. Сам Майстер говорив, що озлобленість критиків викликана не тим, що їм не подобається роман, а тим, що вони говорять не те, що думають

Мимоволі виникає асоціація з Понтієм Пілатом, не осмелившимся зізнатися в тім, що повірив Иешуа. Майстер же подібний Га-Ноцри – безневинна беззахисна людина, що намагається сказати те, що не може не сказати, і посилається за це на страту. Вертаючись до критик, потрібно сказати, що зовсім не природна злість штовхала їх на те, щоб обрушуватися на Майстра з обвинуваченнями. Ніхто з них не насмілювався виділитися із загальної маси. Не почнеш ти труїти автора – виходить, зацькують тебе самого

Первісна реакція Майстра на критичні статті про себе – сміх – змінилася подивом, а потім і страхом. Страх цей у вигляді величезного спрута з довгими холодними щупальцями починає переслідувати Майстра по ночах. Пропадає віра в себе й, що ще гірше,- у свій утвір. Маргарита відчуває страх і розгубленість улюбленого, але він не зізнається їй, у чому справа, і тому вона неспроможна допомогти

Нарешті настає жахлива ніч, коли Майстер знищує рукопис. Ця глава до деякої міри автобиографична. Булгаков сам спалював свій роман і потім відновлював його. Можливо, він був переслідуємо тим же спрутом. Але Майстер, роблячи свій божевільний учинок, ще не знає, що “рукопису не горять”.

Цю фразу кидає згодом Воланд, коли показує Майстрові копії роману. Але навіть якби цих копій не було, це не зіграло б ніякої ролі. Майстер пам’ятає свій утвір слово в слово, воно не може изгладиться з пам’яті й не може бути не написано. Які б не були переживання Майстра, як би гірко не складалася його доля, але безперечно одне – всьому “літературному суспільству”, завсідникам Массолита, не вдається вбити талант

Рукопис Майстра не може згоріти, тому що в ній – істина. Безліч же людей, що живуть біля “літературної годівниці”, – просто незначні створення, їм не під силу побороти геній. Творчу особистість можна проклинати, забороняти її утвору, довести до божевільного будинку, але знищити створене нею – неможливо.

Доказом афоризму: “Рукопису не горять” служить сам роман “Майстер і Маргарита”, власноручно спалений Булгаковим і їм же відновлений, тому що те, що створено генієм, убити нельзя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблеми творчості й творчої особистості в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”

Categories: Нові твори

Links