Проблематика відносин між людьми в поемі Т. Г. Шевченка “Катерина”

Поема “Катерина” належить до творів першого періоду творчості Т. Г. Шевченка. Цій поемі властиве характерне поєднання елементів романтизму та реалізму. Шевченка завжди хвилювала важка доля української жінки; саме у ранній період творчості ця тема була однією з провідних. Поема починається закликом-застереженням до усіх українських дівчат: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, знущаються вами”. Важка, трагічна доля Катерини співзвучна долям багатьох українських дівчат. Нещасне кохання до москаля,

ганьба, знущання односельчан, те, що батьки вигнали Катерину з дому і, нарешті, зустріч із коханим Іваном, який навіть не хоче визнати Катерину, – все це тяжкі випробування, які зустрічалися на шляху бідної дівчини. Шевченко порушує проблему незахищеності жінки взагалі. Як. у моральному, так і в “соціальному плані. Ніхто не допоможе Катерині, вона сама-самісінька в. цілому світі, на чужині, зимою, із маленькою дитиною на руках.

Центральний образ поеми – Катерина – вродлива селянська дівчина. У неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона – “як квітка на полі”. Портрет Катерини змальований

у фольклорних традиціях. Головній героїні властиві такі риси як щирість, чесність, відкритість, ніжність, чуйність та довірливість, що й погубило її.

Катерина кохає свого Йвана щиро, глибоко й вірно: “полюбила москалика, як знало серденько…” Бідна дівчина вірить своєму коханому, сподівається на його повернення кожної миті, чекає його. Навіть народивши дитину, Катерина все ще вірить у повернення москаля. Нестямний вигук: “Що я наробила!” виривається з її уст, коли вона розуміє свою провину перед батьками. Катерина завдала тяжкої образи своєму батькові та матері. Важко приголомшеній горем дівчині йти з рідного села, від найближчих їй людей, вона бере з-під вишні крихітку рідної землі й ховає в хустину коло серця. Катерині соромно просити милостиню, але вона просить, бо треба годувати дитину. До самої сцени зустрічі Катерини з Іваном у неї є якась надія, вона живе сподіваннями, але “відцурався батько сина”, і вже немає ніякого виходу, ніякої надії. Збагнувши це, Катерина кидає дитину на дорозі й кінчає життя самогубством.

Батьки Катерини передбачали трагедію, застерігали свою доньку. І мати, і батько люблять свою дитину. їм боляче, що Катерина так учинила. Ненька, “як мертва, на діл повалилась”. У промові матері і ніжні, чуйні слова, і прокляття. Батько мовчазний, суворий, йому теж боляче, але він мовчить, приголомшений своїм горем.

Москаль із самого початку постає перед нами брутальною, морально розбещеною людиною. Його обіцянка повернутися, напевно, вже не перша. І тому зрозуміло, що Катерина була для нього лише іграшкою, розвагою на деякий час. Двічі Іван одвертається від свого сина. Це не людина і навіть не тварина, бо й тварини не кидають своїх дітей на призволяще.

У трагедії однієї дівчини Шевченко зумів побачити й показати трагедію всього народу. Враховуючи історичний контекст, можна розглядати поему “Катерина” не тільки як соціально-побутовий твір, але як твір філософський. Із цієї точки зору образ Катерини, її доля символізують долю України. Катерину зганьбив не просто панич, а москаль, тобто чужинець, він поводиться з нею, як завойовник. Це наштовхує на аналогії суспільно-політичного плану. Україна у XІX столітті також була в ролі підневільної. Москалі-завойовники поводилися там як господарі. Доля Катерини багато в чому нагадує страдницький шлях України, яка уявлялась Шевченкові жінкою-покриткою, вигнаною з власної хати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Проблематика відносин між людьми в поемі Т. Г. Шевченка “Катерина”