Проблематика й художні особливості добутків А. П. Чехова


Мені б хотілося написати про Антона Павловичі Чехові, тому що це один із самих улюблених моїх письменників. Це була дивно світла, утворена й розумна людина. Мені подобаються не тільки його оповідання, наповнені добротою, теплом, іноді гумором, дуже правдиві й гуманістичні, але й насамперед сам письменник. Його батько був кріпаком

Сам Чехов сказав: “У мені тече мужицька кров”. Антона Павловича можна назвати інтелігентним “вихідцем з народу”. Говорячи про Чехова, потрібно неодмінно сказати про ту епоху, у якій жив письменник. Після скасування кріпосного права в 1861 році наступила, як сказав Ф. М. Достоєвський, “епоха переходу до всього кращого”, що розбудила в російському суспільстві більші надії й очікування. ДО 1881 року, звідки й починається чеховський час, відійшла в минуле пора революційної демократії й революційного народництва

Були видані, прочитані й перечитані всі основні романи И. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського, Н. Лєскова, Л. Н. Толстого, отшумели журналістські суперечки про їх. У березні 1881 року був убитий Олександр П. Отут починаються гоніння на літературу, що в очах російської інтелігенції завжди була єдиною трибуною суспільної свідомості, інтелектуальної й особистої волі. Цю длившуюся приблизно до середини 90-х років смугу російської історії називали “сутінкової й хмурої”. Думки про “безвременье” в основному


долали “нервове” покоління, поширювалися в тих колах, де збиралася еліта того часу, люди, що вважали себе найбільш витонченими знавцями й цінителями мистецтва

Чехов же завжди дивувався: “Який же я песиміст? Який же я хмура людина?”, хоча в нього є збірники із заголовками “У сутінках” і “Хмурі люди”. До 1880 року ніхто б не назвав А. П. Чехова “владарем душ”. Більше того, він уважався гумористом, а гумор – зовсім не в дусі тої пори, пори декадансу

В 80-е роки бурхливо розвивалася наука, але лише деякі – і серед них Чехов – бачили, що життя стрімко мінялося й що назад уже немає шляхи. Можна, мабуть, сказати, що Чехов все життя, по суті, писав про одне й те саме, втім, коштує при цьому згадати, що це саме “те саме” поступово мінялося, поки він писав. Вірогідність і точність – от якості, високо ценимые Чеховим, він просто не міг дозволити собі незначних відступів від життєвої правди в літературних творах

А. П. Чехов завжди підкреслював необхідність самого тісного органічного зв’язку літератури з життям. “Художня література тому й називається художньої, що малює життя такий, яка вона є насправді. Її призначення – правда, безумовна й чітка”. Саме цей художній принцип, тобто показ життя “такою, яка вона є”, мені дуже подобається. Письменник не перебільшує й не применшує важливості того, про що пише, читач же вірить йому й довіряє

Правда Чехова не груба, не натужна, вона відбиває саме життя, хоча та часом буває й непривабливої, і смутної. Мені здається, проблема, що зачіпає А. П. Чехов в “маленькій трилогії”, куди входять три оповідання “Людин у футлярі”, “Агрус” і “Про любов”, буде завжди актуальною. Чехів застерігає нас від обывательства, від життєвої вульгарності, які в самих різних проявах зустрічаються на кожному кроці. Дуже просто, непомітно для себе людина може почати жити у футлярі власних забобонів, переставши думати й міркувати, шукати й сумніватися. Дуже небезпечно жити “футлярною” життям

Відмова від суспільних ідеалів веде до духовного й морального спустошення, до падіння. Ця тема зачіпається й в інших оповіданнях письменника: в “Ионыче”, в “Будинку з мезоніном”. Всі три оповідання “маленької трилогії” об’єднані темою “футлярного” людини

У них розповідається про людей, що бояться дійсності. Не можна піддаватися впливу своїх надуманих Ідей і догм, не можна повністю підкорятися їм, втрачаючи людський вигляд. Інакше проходження ідеї перетворюється в манію. У першому оповіданні, “Людина у футлярі”, образ головного героя явно перебільшений – це гротеск

Нам показана людина, ведучий самий теперішній “футлярний” спосіб життя. Беликов, учитель грецької мови, “чудовий був тим, що завжди, навіть у дуже гарну погоду, виходив у калошах і з парасолькою й неодмінно в теплом пальто на ваті. І парасолька в нього був у чохлі, і годинники в чохлі із сіркою замші…” Він носив темні окуляри, фуфайку, одним словом, був надійно схований у такий “багатошаровий” футляр

У той же час можна сказати, що все задушливе життя старої Росії є футляром. “Ні, більше жити так неможливо!” – ця фраза ключова в рішенні проблеми. Не можна піддаватися обивательському життю, забуваючи про щирих цілях існування. Саме про це Мова йде в оповіданні “Агрус”.

Тут проблема духовної спустошеності завуальована. Так, головний герой має мета в житті – купити маєток на природі, і щоб там обов’язково ріс агрус. Сидіти в канцелярії й гнути спину на більше важливих чиновників – це теж жахливо! Але дуже незабаром стає ясно, у що виливається безвинне бажання Чимши-Тималайского.

Чехов заздалегідь ставиться скептично до плану свого героя. Він не будить у читачах ні жалості, ні співчуття, ні симпатії. Ми починаємо розуміти, що на перший погляд безневинна мрія цього дрібного чиновника – це його майбутній футляр. Адже в міру її здійснення він стає усе гірше й гірше, майже втрачає людський вигляд

Заради того, щоб дістати грошей, він жениться на літній удові, зводить її в могилу, заощаджуючи на всім, навіть на їжі. І нарешті, купує якийсь жалюгідний маєточок. Та й сам герой більше схожий на відгодовану свиню, тому що “гроші, як горілка, роблять людини диваком”. Досягши своєї мети, герой начебто задоволений, він посадив свій заповітний агрус і більше йому нічого не потрібно.

Але якби в нього була можливість, він, мабуть, засадив би агрусом, нехай навіть гірким, весь земна куля. Це вбого й вульгарно. Герой стає читачеві неприємний. Його не можна назвати духовною людиною, але таким його зробила дурна мрія. Виходить, мрія мрії ворожнеча? В “Агрусі” зображений власник, що втратив себе в погоні за маленькою, незначною метою

Образ Чимши-Гімалайського став загальним, що символізує сите обивательське щастя. Адже йому, крім агрусу, нічого більше не потрібно. Чехів підкреслює: “Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь із молоточком і постійно нагадував би стукотом, що є нещасні…” Людина, що досягла матеріального блага, не повинен забувати про інших людей, не повинен ставати егоїстом. І навряд чи на клаптику землі можна втілити всі свої мрії

“Людині потрібно не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся Природа, де на просторі він міг би виявити всі властивості й особливості свого вільного духу”. Саме до цього призиває Чехов читача. Третє оповідання циклу, присвячений усе тої ж “футлярній темі”, викриває жахливий і всепожираючий мир власності людини, талант, любов

Людина перестає бути індивідуальністю, стає сірим і безбарвним. Навколишнє середовище може погубити людину, стати його футляром. А в житті необхідна своєрідність

В одному зі своїх оповідань Чехов показує двох людей, що полюбили один одного. Але вони бояться своїх почуттів, тому що вона замужем. А він боявся зруйнувати сімейне “щастя”, якого не було. Він не хотів робити нещасним чоловіка, дуже гарного, але сірої людини, і дітей. Так герой і ходив протягом декількох років у гості до улюбленого, але навіть словом не згадав про свою любов

И тільки при прощанні назавжди відбулося визнання. Отут тільки кохані зрозуміли, що вони втратили. Адже вони упустили життя, щастя, що було так можливо. Суспільство, що оточує їх, створило футляр, у якому вони жили

“З пекучим болем у серце я зрозумів, як непотрібно, як дрібно і як обманчиво було все те, що нам заважало любити. Я зрозумів, що коли любиш, то у своїх міркуваннях про. цієї любові потрібно виходити від вищого, від більше важливого, чим щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім”. Стає шкода героя, роботящої, розумної людини,



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблематика й художні особливості добутків А. П. Чехова

Categories: Нові твори

Links