Проблема вождя й народу в поемі И. Я. Франка “Мойсей”

Геніальний художник слова, учений, суспільний і політичний діяч, И. Франко залишив колосальну спадщину, що є не тільки безсмертним історико-літературним фактом, а й живим явищем нашого сьогодення. На жаль, зараз у душі майже кожного з нас хаос. Руйнуються всі моральні, етичні підвалини, миром керують несправедливість і гроші. Люди не хочуть зауважувати того, що їм не подобається, вірять лише, у те що хочуть вірити. Не маючи власного погляду на життя, вони “як той дивний сліпийий, що чужим очам вірить” з поеми И. Франко “Мойсей”.

Саме так – зневажають рідним і знайомим, відрікаються власної віри, добра. Забуваючи власних Корінь, не згадуючи навіть того, що сама вона є часткою природи, часткою миру. Як бачимо, людство тупцює на місці в сліпоті, заганяючи себе в глухий кут самознищення. Замість духовних цінностей на перший план виходять низькі потреби:

М’ясо черід їх, і масло, і сир Це вище пещення

ЧиЗдатні ці люди стати борцями за волю, що ще й не засіяла на небокраї? А хіба психологія рабів-ізраїльтян не тотожна психології раба-народу? Але в будь-які часи, у будь-якім суспільстві завжди перебуває людина, що самим Богом вибраний бути охоронцем людської духовності, пророком згоди, чистоти, краси, гуманності й добра

И поклав йому в душу свій скарб Серцевідець Ієгова, Щоб він був, начебто світило в тьмі, Начебто скарбник його слова,

Говорить

И. Франко про пророка. Але чого гідний поводир без народу? Мойсей цього не усвідомить, тому веде свій народ до обітованої землі

Так, з низин тих, мрячних і боягузливих, Я хотів їх підвести Там, де сам ставок, до світлих висот И волі, і ушановуйся

Перевівши на плечі Мойсея весь тягар відповідальності й не усвідомлюючи історичного призначення, громада не вибачає йому своєї невпорядкованості нужденного існування. Тому виникає питання: чи здатна маса піднятися до рівня пророків? Наступає мить, коли юрба діє всупереч здоровому глузду. Щоб позбавити Мойсея впливу на розуми людей, дехто підбурює юрбу побити пророка каменями. Тоді ж і чого:

Сорок років, начебто коваль, я клепав їхні серця й совість?.. – думає про себе цей мужній чоловік

Потрібно чи пророкові ремствувати на невдячність юрби? Як відомо, ніколи не мучать юрбу докори совісті, тому що колективних докорів совісті не буває. Але Мойсей не ховає у своїй душі ворожості, він любить їх усіх. Ця любов сильна ще й своєю жертовністю, самозреченням, тому що:

Усе, що мав у житті, він віддав Для однієї ідеї, И горів, і яснів, і страждав, И трудився для її

Так, Мойсей не сліпий фанатик. Він теж коливається, тому що він, як і всі ми, людина. Залишившись наодинці, він не впевнений у доцільності своєї священної справи

Запізніле каяття, що роздирає душу, майстерно відтворить И. Франко в діалозі Мойсея з темним демоном пустелі Азазелем. Представник цієї ворожої “системи” має намір зруйнувати головне в особистості провідника – віру в Бога й вищу місію. І Мойсей знаходить у собі сили протистояти демонові, тому що впевнено, що кожна теперішня людина повинен боротися проти зла, повинен знаходити в собі сили залишатися борцем до кінця, тому що:

Хто одержить всі скарби землі И над всі їх полюбить, Тоді й сам стане їхнім рабом, Скарбу духу втратиться А це ніколи не повинне відбутися!

И саме заповітом народу, заповітом людям миру є слова И. Франко: “Не гасите ж святого вогню душ своїх!” Не гасите! Навпаки, бережіть його, тому що це саме коштовне, що в нас є

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Проблема вождя й народу в поемі И. Я. Франка “Мойсей”