Проблема особистості й держави в поемі А. С. Пушкіна “Мідний вершник”


Поема Пушкіна ” Мідний вершник ” виявляє вічний конфлікт – протиріччя між інтересами особистості й держави. Пушкіна вважав, що цей конфлікт неминучий, принаймні, у Росії. Неможливо керувати державою й ураховувати інтереси кожного “маленької людини”. Тим більше що Росія – країна напівазіатська, де із древніх пор панували деспотія й тиранія, що сприймалася й народом, і правителями як належне.

У поемі є підзаголовок – “Петербурзька повість”, після якої треба передмова, що підкреслює реальність усього описаного: “Подія, описана в цей повести, засновано на істині. Подробиці повені запозичені з тодішніх журналів. Цікаві можуть упоратися зі звісткою, складеною В. Н. Берхом”.

У вступі до поеми створюється величний образ Петра I, що прославив своє ім’я багатьма діяннями. Без сумніву, Пушкін віддає належне могутності й таланту Петра. Цей цар багато в чому “зробив” Росію й сприяв її процвітанню. На бідних і здичавілих берегах маленької річечки Петро побудував грандіозне місто, один із красивейших у світі. Петербург став символом нової, освіченої й сильної держави:

Нині там

По жвавих берегах

Громади стрункі тісняться

Палаців і веж; кораблі

Юрбою із всіх кінців землі

До багатих пристаней прагнуть…

Поет любить Петербург всією душею. Для нього це батьківщина, столиця, уособлення країни.


Він бажає цьому місту вічного процветанья. Але важливі й цікаві наступні слова ліричного героя: “Так умирится ж з тобою И переможена стихія…”

Основна частина поеми оповідає про життя, сучасної Пушкіну. Петербург всі так само прекрасний, як і при Петрові. Але поет бачить і інший образ столиці. Це місто позначає різку границю між “сильними миру цього” і простими жителями. Петербург – це місто контрастів, де “маленькі люди” живуть і страждають.

Герой поеми, Євгеній, – простий житель столиці, один з багатьох. Про його життя повествуется в першій частині добутку. Життя Євгенія наповнена насущними повсякденними турботами: як прокормитися, де взяти грошей. Герой замислюється, чому одним дане всі, а іншим нічого. Адже ці “інші” зовсім не блищать ні розумом, ні працьовитістю, а їм ” життя куди легке”. Тут починає розвиватися тема “маленької людини”, його незначного положення в суспільстві. Він змушений терпіти несправедливості й удари долі тільки тому, що він народився “маленьким”.

Крім усього іншого, ми довідаємося, що в Євгенія є плани на Майбутнє. Він збирається женитися на такий же, як і він, простій дівчині Параші. Кохана Євгенія з матінкою живе на березі Неви в маленькому будиночку. Герой мріє обзавестися сім’єю, народити дітей, він мріє про те, що в старості онуки будуть про їх піклуватися.

Але мріям Євгенія не призначено було збутися. Страшна повінь втрутилася в його плани. Воно зруйнувало майже все місто, але воно й зруйнувало життя героя, убило й зруйнувало його душу. води, Що Піднялися, Неви знищили будиночок Параші, погубили саму дівчину і її матір. Що залишалося бедному Євгенію? Цікаво, що всю поему його супроводжує визначення – “бедный”. Цей епітет говорить про відношення автора до свого героя – рядовому жителеві, простій людині, якій він всією душею співчуває.

Друга частина поеми малює наслідку повені. Для Євгенія вони страшні. Герой втрачає всього: коханої дівчини, даху, надій на щастя. Винуватцем своєї трагедії збожеволілий Євгеній уважає Мідного вершника – двійника самого Петра. У його розстроєній уяві Мідний вершник – “гордовитий бовдур”, “чиєю волею фатальний тут місто заснувалася”, хто “вуздою залізною Росію підняв дибки”.

Саме Петро, по думці Євгенія, побудував це місто на березі ріки, у місцях, які регулярно затопляються. Але цар не думав про це. Він думав про велич всієї країни, про свою велич і могутність. Найменше його хвилювали труднощі, які могли виникнути в простих жителів Петербурга.

Тільки в маренні герой здатний на протест. Він загрожує пам’ятнику: “Ужо тобі!” Але отут божевільному Євгенію стало здаватися, що пам’ятник переслідує його, біжить за ним по вулицях міста. Весь протест героя, його сміливість відразу пропала. Після цього він став ходити повз пам’ятник, не піднімаючи око й зніяковіло бгаючи в руках свій картуз: посмітив проти пануючи повстати! У підсумку герой гине.

Звичайно, тільки в голові божевільного героя могли виникнути такі бачення. Але в поемі вони набувають глибокого сенсу, наповнюються гіркими філософськими міркуваннями поета. Повінь уподібнюється тут будь-яким перетворенням і реформам. Вони схожі зі стихією, тому що, як і вона, зовсім не враховують інтереси простих людей. Недарма й Петербург був побудований на костях своїх будівельників. Пушкіна повний співчуття до “маленького” людям. Він показує зворотний бік реформ, перетворень, замислюється про ціну величі країни.

Символичен у поемі образ пануючи, що упокорився зі стихією, заспокоюючи себе тим, що “З божией стихією Царям не здолати”.

Висновки поета сумні. Конфлікт особистості й держави неминучий, нерозв’язний і результат його давно відомий



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проблема особистості й держави в поемі А. С. Пушкіна “Мідний вершник”

Categories: Нові твори

Links