Проблема національного характеру в однлм із добутків сучасної російської літератури


Росіянин національний характер: Який він? Що в ньому особливого? В умовах труднейшихисторических испытаннний, що випали на частку нашої країни, у характері людини з’явилися мужність, стійкість, любов до батьківщини, воля й енергія, чуство власного достоїнства, чесність, доброта, самопожертва: “Здається простий людина, а придетсуровая лихо, у велик і малому, і піднімається в ньому велика сила людська краса”, писав А. Н. Толстой. ПРО “таємничий” і “загадковому” російському характері слогались легенди. У центрі оповідань, повістей, романів, поем багатьох російських письменників і поетів перебуває проблема російського національного характеру

У добутках Б. Полевого “Повість про теперішню людину”, Б. Васильєва “А зорі тут тихі”, М. Шолохова “Доля людини”, В, Распутіна “Пожежа”, А. Солженицина ” Матренин двір “: У пошуках російського національного характеру Солженицин заглядає в “саму нутряну Росію” і находт людини, що превосходно зберігає себе в неясних, нелюдських умовах дійсності Матрену Василівну Григор’єву. Оповідання “Матренин двір” полностьюавтобиографиичен і достовірний. Життя Матрены Васиильевны Захаровій і смерть її відтворені як були. Щира назва села Мильцево Владимирської області

Ім’я героїні Солженицина викликає в памятти образ Матрены Тимофіївни Корчагіної, а також


образи інших некрасовских жінок Трудівниць: Так само, як вони, героїня оповідання “до всякої роботи спритна”, доводилося їй і коня на скаку зупиняти, і в палаючу хату входити. Правда, у цих епізодах солженицынская селянка зовсім позбавлена героїчного початку (кінь, зупинений Матреной, сани поніс із переляку; під час пожежі героїня рятує фікуси). Немає в її зовнішності нічого від “величної слов’янки”, не назвеш її “красунею, миру напрочуд”. Вона скромна й непримітна. На частку баби Матрены випало “багато образ, багато несправедливостей”.

Але вона не ображається на мир. Говорить із “променистою посмішкою”, доброзичливо, “з теплим мурчанием”. Це образ-символ. У безкорисливості й лагідності Матрены письменник убачає частку праведності. Вона йде від душі Матрена. “Є такі природжені ангели вони начебто невагомі, вони сковзають як би наверх цього життя, анітрошки в ній не потопаючи, навіть касаяс чи стогонами її поверхні?

Кожний з нас зустрічав таких, їх не десятеро й не сто на Росію, этто праведники:” пише Солженицин про цей образ. Матрена “у ладах із совістю своєї”. Побут Матрены вражає своєю невпорядкованістю. Все її багатство фікуси, колчаногая кішка, коза, миші й таргани, так ще пальто перешите із залізничної шинелі

Все це свідчить і про бідність Матрены, що проробила все життя, і про її самообмеження. Здається сама Природа живе в будинку Матрены. Живуча в злагоді із природою вона, досить стримано ставиться до спроб людини вторгнуться в її володіння, наприклад до освоєння космосу: “:чого-небудь змінять, зиму або літо”.

“У неї був вірний засіб повернути добрий настрій робота”. Не одержуючи нічого за свою роботу, вона по першому заклику йде допомагати сусідам, колгоспу. Абсолютно позбавлена користолюбства й заздрості, вона одержує задоволення від самої роботи: “В охотку копала, іти з ділянки не хотілося”. Навіть у моменти фізичної слабості “справи кликали” Матрену “до життя”. Так і жила вона: “узимку полозки на собі, улітку в’язку на собі”.

По Солженицину, природні для народного характеру незалежність, відкритість, искреннсть, доброзичливість стосовно людей, і до своїм, і до чужого. Вона “не могла відмовити” і навіть “залишала свою чергу справ”. При цьому вона не випробовувала й відтінку заздрості, якщо бачила достаток і відносне благополуччя в господарстві, щиро радувалася за людей, розуміла тлінність, невічність і непотрібність матеріальних благ. Матрена “не гнолась за обзаводм, не вибивалася, щоб купити речі й потім берегти їх більше своєї жизнм, не гналася за вбраннями”. Все це вона вважала дурістю й не схвалювала. Дурні були люди, що не розуміють щиру ценнность життя й спорящие через хату загиблої матрены.

Очеень показова трагедія, що відбулася на переїзді в погоні за матеріальним благом, за зароботком. Заслуга А. И. Солженицина в зображенні російського національного характеру полягає в тому, що він спустив з героїчних висот образ простої людини. Він показав, що міць Росії створює не людина-монумент, а мільйони скромних Матрен. Росія, по солженицину, буде стояти, поки коштує “: посередині неба” хата праведници Матрены.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Проблема національного характеру в однлм із добутків сучасної російської літератури

Categories: Нові твори

Links