Проблема iсторичної пам’ятi в повiстi Бикова “Знак бiди”

Майже вся лiтературна дiяльнiсть Василя Бикова присвячена Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Вiн сам пройшов вiйну вiд початку до кiнця. Власний досвiд письменника перетворюється в нещадну правду життя. Повiсть В. Бикова “Знак бiди” вийшла друком 1983 року. Одразу ж вона була вiдзначена найдорожчою винагородою – визнанням читачiв. Автор з такою певнiстю змалював простих людей – бiлоруських селян, на долю яких випали найтяжчi випробування. Наче чарiвник, В. Биков переносить нас в тi днi, коли страшна бiда звалилася на плечi радянського народу.

Найважливiше

для автора – долучення до народної долi зображення “маленьких людей”, силами яких країну було врятовано вiд фашистської навали. Герої повiстi, Степанида i Петрок Богатьки, не чинять подвиги, та їх живий народний дух не вдається зломити окупантам. За роздумами Степаниди можна скласти повне уявлення про її характер. Тут простежується основна iдея твору: для Степаниди нiколи не настане такий час, коли вона зможе змиритися з тим, що її вигнали з рiдного дому, що землю її народу топчуть окупанти. Вона не може прийняти той уклад життя, який нав’язують людям фашисти. Саме тому Степанида обирає смерть,
а не пiдкорення фашистським загарбникам. Чоловiк Степаниди Петрок не має такої рiшучостi та безкомпромiсностi, як його дружина. В. Биков так зображує його, що ми можемо скласти про нього думку як про боягуза.

Але згодом вiн виявляється не менш смiливим, нiж Степанида, i знаходить у собi сили кинути полiцаям в обличчя слова про своє презирство до них: “Бийте! Я вас не боюсь! I Гiтлера вашого не боюся! Ось i його теж. Кiл в глотку всiм вам!” I навiть тодi, коли вiн знає, що все вже скiнчено i рятунку чекати марно, вiн продовжує вiрити в те, що “його син прийде” i “покаже” цим мучителям. Оригiнальна будова повiстi: крiм основної дiї в нiй показанi згадки Петрока i Степаниди про довоєнне життя. Iз цих згадок ми ще бiльше узнаємо характери головних героїв та їх односельцiв. Незвичайно жорстоко i нещадно автор зображує перiод колективiзацiї. У сценi зборiв комiтету бiдноти з питань розкуркулення, яскраво показано, якими методами вибивались iз селян рiшення про розкуркулення таких же бiднякiв, як i вони самi.

Степанида мала глибоке почуття справедливостi, тому вона гаряче протестує проти перегинiв у проведеннi колективiзацiї: “Олухи! Кого розкуркулюєте? Тодi всiх розкуркулюйте! Всiх до одного! I колгоспу не треба буде. I нiякого клопоту. Давайте всiх! I мене теж – батрачку пана Якимовського. I його он – безземельного Гончарика! Всiх! До останнього!” Автор зображує i тих, хто заради премiї чи пошани i поваги з боку влади готовий пiти на зраду односельцiв. Це Антось Недосєка, Павло Колонденок – тi, що пiсля приходу нiмцiв чинять ще страшнiшу зраду: iдуть на службу в полiцiю. Те, що в повiстi двiчi введенi ситуацiї вибору, примушує думати, що В. Биков дає героям нiби другий шанс – шанс змiнити себе, подумати i прийняти рiшення, вiд якого залежить, чи залишиться людина тою, що була, чи змiниться в кращий чи гiрший бiк.

Степанида, Петрок, Корнило витримують це випробування, а Недосєка, Колонденок, Гуж i деякi iншi гублять людськi почуття, пiдкоряючись гiтлерiвськiй машинi. Повiсть “Знак бiди” – це повiсть не лише про вiйну i колективiза цiю, це повiсть i про народ. Я думаю, що вiйна i колективiзацiя – це тi умови, якi дають змогу з найбiльшою силою показати красу народу, його високу моральнiсть. В. Биков створив свiй неповторний лiтературний стиль. I “Знак бiди”, на мою думку, можна вважати апофеозом творчостi письменника. I сотнi, а, може, й тисячi людей, прочитавши його книги, стануть кращi, добрiшi, чистiшi й вищi духовно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Проблема iсторичної пам’ятi в повiстi Бикова “Знак бiди”