Проблема історичної пам’яті народу в поемі Миколи Вороного “Евшан-зелье”
Де ж цього евшана взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить – Шлях у край свій рідний?! Н. Вороною. Батьківщину не обирають, вона, як мати, завжди одна. Це наша Вітчизна наповнює душу піснями, напоює евшан – зіллям широкі степи й буйні ліси, зачарує цілющими пахощами рідної землі. І все це живе в нас із дитинства, успадковане від далеких предків. Часом людина відривається від рідних Корінь, їде в далекі краї, переймає чужі звичаї, заглушаючи в собі голос батьківської пам’яті. А чужина ловить душу у свої мережі, відлучає від рідної
ЧиМожна безвісти знищити історичну пам’ять людини й цілого народу?
Роздумам над цим питанням присвятив свою поему “Евшан – зілля” палкий патріот України Микола Вороною. Хоча поема й побудована на основі літопису, але автор по-новому розвиває її зміст і надає їй іншого звучання. Поет з болем у голосі звертається до тих людям, “які вже край свій рідної забули, закинули”.
Читаючи добуток, бачимо, що молодий половчанин поступово забуває свій край, звик до чужих людей, чужій мові. На жаль, дуже часто люди дають обдурити себе; міняючи святу волю й дорогоцінну отчу землю на сите,
“Краще в рідному краї милому Поляглися костьми, загинути, Чим у землі чужій ворожої У славі й пошані перебувати!” –
Викрикує, відроджений гіркою пам’яттю, тепер уже теперішній син свого народу теперішній половець
Отже, завжди залишається безсмертним дух святої любові! І ніяким недругам не викорінити його, тому що він є часткою самої людини. Треба тільки відшукати його в глибинах своєї підсвідомості, у самих потаєних куточках душі
(2 votes, average: 2.50 out of 5)