Природа в лірику Пушкіна


Зустрічаючи в добутках якого б те не було письменника картини природи, ми знаємо, що це алегорія: часто вони зображують таким способом історичну обстановку або події (особливо популярні образи заметілі, грози).

У поезії пейзажі – це вираження щиросердечного стану поета. Поява картин гармонії або хаосу залежить від сиюминутного настрою автора, від того, які почуття їм володіють у момент написання вірша. Правда, у всякого поета все-таки спостерігається перевага тих або інших картин, залежно від того, яке його відношення до життя в цілому.

Так, В. А. Жуковський намагався відобразити в пейзажі небесне чарівництво, “геній чистої краси”. Саме “чистої” була для нього краса природи; з душею людської вона має загальне: ні те, ні інше не можна виразити словами, і лише друг через друга вони можуть бути зрозумілі:

Святі таїнства, лише серце знає вас…

“Святість” природи й підкреслював поет-романтик у своїй ліриці, тому в його добутках зосереджені мирні, світлі образи: тихий захід, береги спокійних рік, ніч, коли Природа нерухома.

Зовсім протилежні пейзажі ми зустрічаємо в М. Ю. Лермонтова. Вони відповідають його характеру, прагненню діяти, боротися, і навіть штиль на море (у вірші “Біліє вітрило самотній…”) він малює для того, щоб показати неприйняття ліричним героєм затишку:

Під ним струмінь світлішай лазурі,

Над


ним промінь сонця золотий…

А він, заколотний, просить бури…

У Н. А. Некрасова, у добутках якого часто можна зустріти різнобічний опис села, селян, і природа під стать російському народу: “убога” і “рясна”, “могутня” і “неспроможна”; вона те навіває тугу й зневіру, то з’являється велетнем-богатирем у всій своїй моці.

В А. А. Фета пейзаж, навпаки, відрізняється сталістю – він наголошує на його красі, принадності, підкреслюють гармонію, що панує в ньому.

Отже, зрозуміло, що через картини природи кожний поет показує свої почуття й переживання, зауважує й описує лише ті сторони природи, які йому близькі, з якими він може зіставити свої щиросердечні рухи: один захоплюється її красою, недоступної людському розуму, іншої намагається розгадати її загадки, третій у захваті від бур, бачачи в них втілення своїх поривів…

Проте, є те, що їх усіх поєднує. В основі зображення пейзажу лежать два стани, які може приймати природа, – спокій і бура, інакше кажучи, – гармонія й хаос. У джерел осмислення цієї антитези російськими поетами коштує А. С. Пушкін.

У ранній творчості Пушкіна (середина 1820-х років) можна виявити початок формування його волелюбності. Саме тоді основним символом волі став для нього романтичний образ морської стихії; непередбачуваність, свавілля океану захоплювало молодого поета:

Смиренне вітрило рибалок,

Твоею примхою гнаний,

Сковзає відважно серед брижів:

Але ти взыграл, нескоримий,

И зграя тоне кораблів.

Поет не приемлет неволі, з усією палкістю відкидає:

Хто, хвилі, вас зупинив,

Хто окував ваш біг могутній,

Хто в ставок безмовний і дрімучий

Потік заколотний звернув?

…Взыграйте, вітри, зрийте води,

Зруйнуйте згубні оплот!

Де ти, гроза – символ перемоги?

Промчися поверх мимовільних вод.

(“Хто, хвилі, вас зупинив…”, 1823 р.)

Взагалі милування бурами зустрічається в Пушкіна тільки через те, що бунтівливість персоніфікує прагнення до волі – головному ідеалу поета. Він органічно не приймав хаосу й тому замилування буйством стихії в його творчості вкрай рідкі. Навпаки, у його віршах яскраво виражене бажання побачити в природі (та й не тільки в ній) гармонію:

… люблю цей темний сад

З його прохолоддю й квітами,

Цей луг, заставлений запашними скиртами,

Де світлі струмки в чагарниках шумлять.

(” Село “, 1819 р.)

Після переїзду з Одеси в Михайловское він остаточно пориває з милуванням бурами. Тепер він зачарований природою після бури, коли вона з’являється у всій своїй вроді – нова, свіжа, що блищить всіма фарбами. Пушкіна перебував у якімсь умиротвореному стані, коли найменше порушення гармонії привело до зневіри й туги. Своє замилування спокоєм у природі поет пояснив у вірші “Осінь” (1833 р.). Його улюблена пора року – осінь: весна – “пора любові”, кров кипить, і він не знає спокою, зима лякає морозами, літо – спекою. Восени ж поет одержує заряд сил, саме на цей сезон доводиться левова частина написаних добутків.

Сумовита пора! Очей очарованье!

Приємна мені твоя прощальна врода –

Люблю я пишне природи увяданье,

У багрець і в золото одягнені ліси…

У ранніх творах Пушкіна можна легко помітити елементи романтизму в описі природи: пустелі, далекі краї; ліричний герой “пейзажних” віршів піддається таємним стражданням, у великій кількості присутні метафори.

… Пустелі, хвиль краю жемчужны,

И моря шум, і купи скель,

И гордої діви ідеал,

И безіменні страданья.

Так характеризував поет основні Теми своїх романтичних створінь пізніше в “Уривках з подорожі Онєгіна”. Тут же він показав свій перехід до нових, реалістичних картин природи – природи “живий”, невигаданої, теперішньої:

Інші потрібні мені картини:

Люблю піщаний косогір,

Перед хатинкою дві горобини,

Хвіртку, зламаний забір,

На небі сіренькі Хмари,

Перед гумном соломи купи,

Так ставок під покровом верб густих,

Роздолля качок молодих…

Варто звернути увагу на те, що тут ставок, що раніше (у вірші “Хто, хвилі, вас зупинив…”) є образом “неволі”, “дрімоти” (тобто згадується негативно), – символ тихого, спокійного побуту, про яке мріяв Пушкін незадовго до весілля:

Мій ідеал тепер – господарка,

Мої бажання – спокій,

Так щей горщик, так сам великий.

Зміна прийомів зображення природи добре помітно при порівнянні віршів “Село” (1819 р.) і “…Знову я відвідав…” (1835 р.). У тім і іншому вірші описується той самий пейзаж, але місце звичайних романтичних узагальнень зайняла реалістична картина, описана конкретними словами.

Однак колишні принципи не були забуті, і в другій половині 1820-х – початку 1830-х рр. Пушкін створює якийсь гібрид двох літературних прийомів, унікальний по своїй суті: у деяких віршах цього періоду спостерігається сполучення романтичних образів і реалістичних “прозаизмов”:

…Бажання киплять – я знову щасливий, молодий,

Я знову життя полн – такий мій організм

(Извольте мені простити непотрібний прозаїзм).

Пушкін тут навіть спеціально підкреслює цю контрастність. Йому першому в російській літературі вдалося з’єднати протилежні художні прийоми для створення єдиної картини “урочистої вроди” і зображенням гармонії в природі наблизити читача до розуміння його власного прагнення кгармонии.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Природа в лірику Пушкіна

Categories: Нові твори

Links