Приклад твору: Поема “Енеїда” І. Котляревського – типові українські характери

Де можна найповніше знайти значення якогось слова чи відомості про якусь історичну подію? Звичайно, в енциклопедії. Так ось, поема І. Котляревського ” Енеїда ” увійшла в історію української літератури як справжня енциклопедія українознавства. Автор зобразив у ній типові українські характери, побут, реальні ситуації й колізії, породжені життям тогочасної суспільності. А головне – це той український дух, той бурлескний український гумор, які запрограмовані на вічне життя у пам’яті народній.

Стародавніх троянців і латинян І. Котляревський переодяг у жупани і шаровари українського козацтва XVIII століття, в традиційні мундири чиновництва, у підрясники й ряси “хаптурного роду” – духовенства. Вони тепер ні з якого боку не нагадують міфічних греко-римських героїв. Це справжні українці, Козаки, наділені гострим розумом та язиком, українською вдачею та психічним складом українським. Цікаво, що навіть події з античного життя розгортаються на Україні: згадуються українські села та міста (Полтава, Решетилівка, Опішня та інші). Це ще одне підтвердження того, що українських “троянців” вітри носили не у Греції, а шляхами України.

У творі ми бачимо не лише козаків. Перед нами ніби проходить ціла галерея панів-кріпосників, “що людям льготи не давали і ставили їх за скотів”, чиновники різних рангів, “які по правді не судили

та тільки грошики лупили і одбирали хабарі”, проворні купчики, “що на аршинець на підборний поганий продавали крам”, ченш, попи “в золотих шапках”, з їхньою зажерливістю, лицемірством. Це – усе українська дійсність, страшна й жорстока, але реальна. А пани з чиновниками видаються не людьми, а людськими п’явками, кровожерами, нещадними у своїх зазіханнях. Ось їх мораль:

Ти знаєш – дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій. То той, хоть з батька, то здере, А античні боги!

Це справжня феодально-по-мншшька верхівка тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний “синкліт” дуже нагадують тогочасні “високі сфери” – сенат, “святійший” синод, департаменти, міністерства – з їх бундючним, пихатим “начальством”. Тут – хижаптво, грабіж, здирство, хабарництво: тут – паразитизм, кровожерні примхи, повна зневага інтересів простих людей. Взяти хоча б “священні війни” – вони викликані нікчемними причинами, як. наприклад, сварки у зв’язку із смертю цупика Латинової няньки, зумовлені самодурством “бопв-володарів”, а люди терплять неймовірні страждання:

Війна в кровавих ризах тут; За нею рани, смерть, увіччя. Безбожність і безчоловіччя

Хвіст мантії її несуть. Життя богів, парів проходить у нескінченних бенкетах. Можливо, вони їдять шось таке, про яке ми навіть і не чули? Ні. на столах повно страв… українських. Навіть посуд був національний:

Тут їли різнії, потрави, І все з полив’яних мисок. І кубками пили слив’янку, Мед. пиво, брагу, сирівеиь, Горілку просту і калганку.

На усіх бенкетах вино і горілка ллються просто рікою; зустрічаємо ми й ігри, розваги, народні гуляння, які ще раз підтверджують, що події, описані Котляревським, відбуваються на Україні, й самі “троянці” – звичайнісінькі українці. Якщо взяти одяг, взуття, народні інструменти, танці, образотворче мистецтво, то знову і знову переконуєшся, що Твір Котляревського ближче до української енциклопедії, ніж до твору Вергілія:

Бандура горлииі бриньчала.

Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, свитках. Твір “Енеїда” І. Котляревського повертає нас до української дійсності XVIII століття, чарує неповторним українським колоритом. Письменник невичерпаний у живописних барвах, широко застосовує українську народну мову. Тому викинути бодай один рядок – це викинути цілу сторінку з енциклопедії українознавства, адже сам Котляревський у цій поемі, підносячи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Приклад твору: Поема “Енеїда” І. Котляревського – типові українські характери