Прелюдія Ницше до філософії майбутнього

Апостол “філософії життя”, Фрідріх Ницше бачить її головного ворога в догматизмі метафізики*. Зведене метафізикою онтологічний будинок грунтується, згідно Ницше, на досить хибкій підставі. “З погляду будь-якої філософії, – указує німецький мислитель у роботі “По ту сторону добра й зла” (1886), – самим вірним і самим міцним із усього, що ще може вловити наше око, буде представлятися нам ілюзорність того миру, що, на нашу думку, нами обитается”. Але, міркує Ницше, якщо наше мислення фальсифікує мир, те не чи фальсифікація й дана теза? І якби вдалося зовсім скасувати “видимий світ”, те адже й від “істини” метафізики нічого не залишилося би.

По Ницше, “віра” (у ролі якої можуть виступати й марновірство, спокуса “з боку граматики” або сміливі узагальнення “дуже вузьких, дуже особистих людських, занадто людських діянь” і т. п.) змушує метафизиков домагатися свого власного “знання”, щоб зрештою врочисто проголосити його “істиною”. Насправді, переконаний Ницше, догматиками керує страх перед істиною. І він кличе до безстрашності й мужності в питаннях пізнання, накидає умовний портрет “теперішнього філософа” – вільного духом, що робить переоцінку всіх цінностей, що простирає свою творчу руку вбудущее.

Теперішній філософ, по Ницше, “живе “нефілософськи” і “немудро”, насамперед

нерозсудливо, він почуває тягар і обов’язок робити сотні досвідів, пережити сотні спокус життя: він ризикує постійно й веде небезпечну гру…”. Украй рідко він сприймає себе як друга мудрості, набагато частіше – як неприємного дурня або небезпечний знак питання, кісткою застревающий в інших вгорле.

Невід’ємна властивість мислення такого філософа – скептицизм, що витлумачується як “наидуховнейшее вираження відомої різноманітної фізіологічної особливості, що у повсякденному житті називають нервовою слабістю й хворобливістю; вона з’являється щораз, коли вирішальним і раптовим образом схрещуються здавна роз’єднані класи або раси. У новому поколінні, у крові якого успадковані різні міри й цінності, усе – неспокійність, розлад, сумнів, спроба…”. Скептик Ницше не просто піддає все сумніву – він не в змозі сказати не тільки рішуче “так”, але й тверде “ні”, захищається іронією

Але поняття “скептицизм” характеризує лише найважливішу рису мислення теперішнього філософа, а не його самого. З не меншою підставою він може називатися критиком. Однак і скептицизм, і критика суть лише знаряддя філософа майбутнього, а не предмет його “віри”. “Можливо, що для виховання теперішнього філософа необхідно, щоб він побував на всіх цих щаблях… – пише Ницше, – він повинен, мабуть, бути й критиком, і скептиком, і догматиком, і істориком, і поверх того ще поетом, збирачем, мандрівником, отгадчиком, моралістом, і пророком, і “вільним духом”, – і майже всім на світі, щоб пробігти коло людських цінностей і почуттів цінності й могти глянути многоразличними очами й сознаниями з висоти у всяку далечінь, із глибини на всяку висоту, з кута у всяку широчінь”. Найвищі проблеми, переконаний автор “По ту сторону добра й зла”, без милосердя відштовхують назад усякого, хто наважиться наблизитися до них, не маючи адекватну висоту й могутністю своєї духовної істоти. Справжній філософ, по Ницше, – людина більше шляхетної душі, більше піднесеного боргу, більше високої відповідальності, наділена творчою повнотою й міццю, що насмілюється жити на свій страх і ризик, не піддаючись загальній думці. Критик неістинних цінностей, він виступає як творець нових життєвих орієнтирів

В “Веселій науці” (1882) Ницше вказує на недостатність тільки розумових форм пізнання, призиває пустити в хід і почуття й інстинкти, без чого цілі області знання будуть залишатися закритими. Філософи традиційного типу, що визнають лише ідеї, нагадують йому супутників Одиссея із заткнутими вухами, щоб не чути музики життя, виманивающей з “створеного ними миру”; “вони вважають, начебто всяка Музика є музика сирен” [302, с. 512]. Ницше ж думає, що “ідеї… з усією їх холодною анемічною примарністю” є “ще більш підступними спокусницями, чим почуття…”. Неприйнятним для нього виявляється й позитивізм учених-матеріалістів, що зводять мир до грубої схеми. “… Як же так! – викликує Ницше. – Невже ми й впрямь дозволимо звести все буття до рівня нескінченних голих формул?.. Насамперед, не слід так оголювати буття, позбавляючи його різноманіття…”.

Догматичній вірі в істинність своєї істини філософ протиставляє принцип множинності інтерпретацій у сфері теорії пізнання. “Упевненість у тім, що тільки одна-єдина інтерпретація миру має право на існування, а саме та, котра виправдує ваше власне існування… інтерпретація, що допускає тільки те, що піддається вирахуванню, підрахунку, зважуванню, що можна бачити й сприймати дотиком, – така інтерпретація є суще неуцтво й дурість, якщо тільки не щиросердечна хвороба, ідіотизм”, – переконаний Ницше.

Сама нескінченність миру припускає, по Ницше, нескінченне число інтерпретацій. І в цьому, переконаний німецький мислитель, – колосальні перспективи для теорії пізнання. Ницше пише: “Нам не дано побачити те, що відбувається за рогом: але ж як гризе цікавість, як хочеться довідатися, які ще бувають интеллекти й перспективи; от, наприклад, чи можуть які-небудь істоти сприймати час у зворотному напрямку або поперемінно те в одному, то в іншому (що задало б зовсім інший напрямок життя й інше поняття причини й наслідку). Але я думаю, що нині нам принаймні не прийде в голову безглузда витівка, сидячи у своєму куті, нахально затверджувати, нібито мають право на існування лише ті перспективи, які виходять із нашого кута” .

Оскільки жодна з “часток” інтерпретацій не відкидається й лише їхня сукупна множинність передбачається відповідної “миру істини”, вимальовуються обриси нового типу філософствування, найближчі аналоги якого – неевклидова геометрія Лобачевского, теорія множин у математику, теорія відносності вфизике.

Принцип множинності інтерпретацій наближає до збагнення множинності істини, відкриває можливі мири, дозволяє по-епикурейски впитися волею пізнання, філософією-творчістю

И. С. Скоропанова

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Прелюдія Ницше до філософії майбутнього