Прагнення до волі як духовної свободи у соціально-побутових піснях

Пісня! Як багато вона важить в історичному, громадському, суспільному житі ті українця протягом цілих віків! У ній – його минуле, сучасне і майбутнє, його погляди та світобачення. У ній найповніше виявилась душа народу, як тепер кажуть, його ментальність. XVІ-XVІІ століття – час розквіту українського героїчного епосу, багатьох пісень соціального спрямування. Вони чітко окреслюють сферу діяльності простого поневоленого люду. І уявляєш собі невеличке українське село, багато галасу, сліз, десь у натовпі чуєш:

Беруть мене у солдати. Багач

викупиться. Оддамо ми панича Панич викрутиться

Співає сирота, якого вже “забрали” й віддали в рекрути. Наруга над духовним світом юнака – такий лейтмотив рекрутських пісень.

Погнали степом на примусову солдатську службу молодий цвіт України. Довго стелитиметься курява по дорозі, Чи повернуться вони додому живими і здоровими?

А ось з’являється гурт чумаків, який супроводжують озброєні козаки. Що за дива? Роги двох волів, які тягнуть дерев’яні мажі, пофарбовані у чорний колір, І між рогами прив’язана стрічка червоного кольору. Один із чумаків розповів, то його товариш дорогою помер.

Його поховали в степу при дорозі. Шапками насипали високу могилу, щоб залишилась пам’ять про подорожнього. За звичаєм, побачивши таку мажу з волами, відміченими знаком смерті, в селах люди ставали на коліна і віддавали траурні почесті покійному. Вдові ж чумака передавались воли та все зароблене покійним. Ось така пошана існувала до чумаків у селах України. Тому й ставала дорога для багатьох із них символом життєвого шляху, який закінчувався завжди по-різному.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Прагнення до волі як духовної свободи у соціально-побутових піснях