Повість Юрія В’яземського “Блазень”

Повість Юрія В’яземського “Блазень”, видану вже більше десяти років тому, я прочитала зовсім недавно. Бажання познайомитися із книгою спочатку було викликано лише інтересом до особистості автора. Ю. В’яземський був відомий мені як провідної телевізійної передачі “Розумники й розумниці”. Тонкий знавець літератури й історії, розумний, артистичний, готовий до ризику, ділова людина. Ці властивості натури В’яземського проявляються й у його прозі.

У повісті “Блазень” є біль, їсти спроба досліджувати гострі моральні ситуації. У ній як би концентрація життя. Мені здається, що цей добуток може викликати серйозні роздуми. Повість “Блазень” непроста для сприйняття. Але буває так; почуєш нову музику, і вона здасться чужий. Але не можна поспішати. Послухаєш цю музику в другий, втретє, зрозумієш, приймеш неї, і вона залишиться з тобою назавжди. Повість Ю. В’яземського треба “вислухати”. Треба ввійти в неї й прийняти правила гри її автора. Добуток про життя й смерть блазня – притча. Хоча ніяких фантастичних подій і перебільшень у ній немає. Повість має заголовок “Дослідження з матеріалів “Щоденники блазня”. Автор-оповідач знаходить на антресолях старі зошити. Це і є щоденник блазня. Вів записи школяр Валячи Ганчірників. Вони постійно переривалися авторськими міркуваннями, переказами подій з життя блазня, звертанням

до читача, до всі розуміючому співрозмовникові. Наш герой ріс хлопчиком вразливим, книжковим, був захоплений древньою культурою й літературою Японії й Тибету. А тому в щоденникових записах нам зустрічаються цитати з його книг, що зацікавили, і підручників. Є й тлумачення тих або інших літературних образів, теорій. Захоплення своєрідною східною культурою говорить про те, що Валячи був незвичайною людиною.

Батьки його, утворені, знаючі, здавалися людьми гідними, але, якщо вірити тексту щоденника, не було в будинку Тряпични-кових щиросердечного тепла й правди, і Валу багато важливих життєвих проблем доводилося вирішувати поодинці. Не раз він одержував удари за краще, що в ньому було. І тоді Валячи вирішив захищати це краще в собі й наносити удари сам. Він надягає маску блазня й винаходить систему дослідження самих уразливих і чутливих місць у людей, що оточували його. У щоденнику блазня є такі рядки: Небезпеки підстерігають нас, Тривожні наше життя й нелегке, И ранять іноді больней ножа Безневинні витівки жартівника.

У школі Валю не любили. Зв’язуватися з ним мало хто вирішувався. Його життєва практика оснастилася й теорією. Що таке блазенство по Тряпичникову? От що: “Зброя беззбройного, сила слабкого,,.” Здається, добре, але життя по системі зробила його, хлопця доброзичливого, надзвичайно самотньою людиною, самотнім суддею й катом. Він висміював і принижував за допомогою різноманітних хитромудрих “шутэнов”, з огляду на індивідуальні особливості жертви. “Шу-тэн” – це щось начебто підніжки, умілої, підступної підніжки. Людина стає посміховищем для навколишніх. Важливо зрозуміти “філософію блазенства”. Її суть полягає в тім, що життя жорстоке. Надягни маску, і ти захистиш краще в собі.

Лише чисті духом Себе не дадуть принижувати. Той жалюгідний. Кого божевільна пристрасть засліпила. Безвладний сліпий, Їм командує жінки влада. Всі люди, що не бажають стати жертвами, живуть у масках. Маска блазня – сама людяна й безневинна. Важливо лише, щоб ніхто не догадався, що ти блазень. Це твоя таємниця. А навколишні бачать у тобі не блазня, а відважного “дуелянта”, сильного, трохи екстравагантну людину, що розуміє суть людей і речей. “Блазенство, – переконаний герой, – зброя беззбройного”. Цією зброєю він принижує зло й захищає добро, добро в собі й поза собою. Чому ж зовсім невловима хвилина, майже нерозрізнена риса, що відокремлює блазня від ката? Достоїнство повести Ю. В’яземського в тім, що він показав: маска блазня найнебезпечніша для того, хто її на себе надягає. Всі “шутэни” зводяться до одному, самому несподіваному й убивчому “шутэну” – удару у власне серце. Адже, втикаючи “шпагу” в уразливі місця навколишніх, людина зупинитися вже не може. І його жертвами поступово стають кохана дівчина, кращий друг, улюблений учитель. Маска поступово стає особою. Він наносить удари, уже не розбираючи, поки після сильного щиросердечного потрясіння блазень не гине.

Він ішов по лезу меча,
Він ступав на лід замерзлої ріки,
Він входив у порожній будинок;
Його бажання бути блазнем зникло назавжди.

Блазень гине, щоб знову народився хлопчик Валячи Ганчірників, ще більш беззахисний, може бути, і уразливий, чим до оволодіння всіма “шутэнами”. Повість кінчається моральним очищенням і духовним торжеством героя. У житті може трапитися й по-іншому. Людина, що покладається лише на силу маски, стає її рабом. Починають самі собою відмирати основи душі: щирість, безкорисливість, доброта, – на які трималися істинно людські відносини.

Автор порушує питання: що небезпечніше – добро в масці зла або зло в масці добра? Зло під личиною добра обманює, присипляє, потім убиває – іншими словами, не перестає бути злом. Добро ж під маскою зла, навіть блазнівське, як добро теж умирає. Звідси напрошується висновок: добро обов’язково повинне бути відкритим, воно несумісно з лицемірством. До розуміння цього й прийшов герой повести. Читання цього добутку дозволяє вирішити багато моральних питань. Читач повинен зрозуміти, що відповідати на зло “шутэнами” – іти по шляху руйнування себе. Допомагає уцелеть інше – завзята участь у створенні добра.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Повість Юрія В’яземського “Блазень”

Categories: Шкільні твори

Links