“Повість про два міста” Діккенса

“Повість…” – другий і останній історичний роман Диккенса – складається із трьох книг. У першої повествуется про “повернення до життя” доктора Манетта, що довгі роки провів в одиночній камері в Бастилії. Банківський містер, що служить, Лорри й дочка доктора Манетта Люси відвозять його з Парижа в Лондон.

Друга книга починається оповіданням про суд над Чарльзом Дарнеем і його рятуванні від смерті. Незабаром Люси виходить за нього заміж, і сім’я веде спокійне й одухотворене життя. А у Франції тим часом назріває революційна

бура. Батько й дядько Дарнея – французькі аристократи-визискувачі, з якими Чарльз не бажає мати нічого загального, – саме і є тими, із чиєї вини доктор Манетт був безвинно укладений у Бастилію. Коли починається Велика французька революція, з дядьків розправляються. Дарней їде в бурхливу Францію, щоб виручити керуючого, що попали в руки повсталих. Але “народ, що озвірів,” вистачає і його. Дарней виявляється серед тих, хто повинен стати жертвами революційного терору. Третя книга – кульмінація й дозвіл сюжетних ліній. Доктор Манетт, Люси й Картон теж відправляються в Париж, щоб всіма можливими способами постаратися врятувати Дарнея. Але їхні спроби виявляються марними. Напередодні страти друг сім’ї Сидні Картон, жертвуючи собою заради улюбленої їм Люси й дитини, підмінює в камері Дарнея і йде на ешафот, підтримуючи щиросердечні сили в дівчини, що випадково потрапила в загальну м’ясорубку

Диккенс не приемлет ні нелюдської експлуатації, ні революційних звірств, які вона викликає. І змушує читача содрогаться від того й іншого. Носіями християнського гуманізму, що протиставляється двом соціальним силам, є в тім або іншому плані всі головні герої: містер Лорри, доктор Манетт і його дочка, Дарней, Картон і служниця мисс Просі. Милосердя й жертовність – головні чесноти, які були актуальні для Диккенса, – для Пастернаку стали моральним вибором, відповідно до якого жив він сам і жили його герої

Як і при роботі з іншими текстами, яка-небудь сцена або ситуація “Повести про два міста” відтворювалася Пастернаком обращенно й не венника, і, зрозуміло, вона так само нескінченна, як нескінченні глибини текстів. На жаль, обмежений обсяг статті не дозволяє відзначати интертекстуальние зв’язку “Доктора Живаго”, що виходять за рамки нашої теми. Ми обмежилися лише деякими виключеннями

Про сюжетні паралелі між “Доктором Живаго” і “Повістю про два міста” говорив у своїй доповіді на Пастернаковской конференції в Оксфорді в липні 1990 року Кристофер Варні

Часом деталі однієї ситуації “Повести…” розкидані по далеко віддалений друг від друга епізодам “Доктори Живаго”, які виявляються, зв’язані відносинами паралелізму. Так створюється схований зв’язок усього зображуваного у романі – “существованья тканина наскрізна” (І, 411). “Доктор Живаго” є відбиттям “Повести…” икомпозиционно.

Очевидний переклик фіналу книги першої, що описує від’їзд містера Лорри, Люси й доктора Манетта з Парижа в Англію, з фіналом книги другий, коли містер Лорри й Дарней, а за ними Люси й Картон, відправляються з Англії в Париж, і фіналом всієї “Повести…”. В “Докторі Живаго” ця структура позначається від’їздами героїв, які доводяться на фінал Першої книги, фінал прозаїчної частини Другої книги й вірш “Гефсиманский сад”, що завершує весь роман і вірші Юрія Живаго. У першій половині “Повести…” зображуються Англія й Франція за 15 років до революції. Похорони матері Юрія Живаго, якими відкривається роман, ставляться до 1902 року, тобто дія починається теж за 15 років до революцій 1917 року. Друга половина “Повести…” ставиться до революційного п’ятиліття (1789 – 1793). Події Другої книги “Доктори Живаго”, що ставляться в основному до 1918 – 1922 років, охоплюють також 5 літ

Як ми вже відзначали дослідниками, інтерес до Диккенсу, і особливо до “Повісті…”, був у чи Пастернаку не все творче життя. І зв’язаний він був з бажанням писати прозу. Диккенс-Романіст був одним з головних учителів Пастернаку в літературі. Найбільш тривале й пильне читання Диккенса ставиться до кінця 1922- го – початку 1923 року, коли Пастернак перебував у Берліні. (Він прочитав тоді, щонайменше, “Крихту Доррит” і “Девида Копперфилда”.) За свідченням Е. Б. Пастернаку, батьки привезли із собою з Москви зібрання творів англійського письменника.9 Пастернак читав англійського класика в самоті, іноді разом із дружиною, іноді під час позування їй для портретів. Син поета пише: “З від’їздом Ходасевича в Сааров, зустрічі його з Пастернаком обриваються. Пастернак усамітнюється у своїй кімнаті, тужить за московськими друзями, пише листа, читає Диккенса, починає прозу. Спроби виїхати із цього “безликого Вавилона” у Марбург не вдалися, 23 березня він повернувся в Москву”.10 Про читання Пастернаком Диккенса в Берліні згадував і Н. Н. Вильмонт.11 Сліди “Повести…” можна виявити вже у творчості Пастернаку кінця 20-х. Так, образний лад вірша “Коли смертельний тріск сосни скрипливої” (“Історія”, 1927)12 веде “походження” саме з роману Диккенса, що на перших сторінках з похмурою іронією розповідає про положення у Франції й Англії напередодні Великої французької революції. Диккенс персоніфікує сили, які виступлять на історичну арену у Франції, в образах Дроворуба Долі, Хазяїна Смерті й Революції.

Описуючи жорстокості, реакцією на які стала революція, він створює алегоричні фігури: “Не позбавлено ймовірності, що в ту пору де-небудь у лісах Франції й Норвегії росли ті самі дерева, уже відзначені Дроворубом Долею, які вирішено було зрубати й розпиляти на дошки, щоб сколотити з них якусь пересувну машину з мішком і ножем, що залишив по собі страшну славу в історії людства. Не позбавлено ймовірності, що в убогому сараї якого-небудь землепашца, під Парижем, стояли вкриті від непогоди, грубо збиті вози, обліплені сільським брудом, – на них, як на сідалі, сиділи кури, а відразу внизу копошилися свині, – і Хазяїн Смерть уже облюбував їх як власні двуколки Революції.

Але ці двоє – Дроворуб і Хазяїн, – хоч вони й трудяться не перестаючи, але трудяться обоє беззвучно, і ніхто не чує, як вони тихо крокують приглушеними кроками, а якби хто й насмілився висловити припущення, що вони не сплять, а бодрствуют, такої людини негайно оголосили б безбожником і бунтівником”.

“Історія” виявляє собою сховане поетичне “перекладання” даного уривка роману Диккенса. Ми відзначимо лише деякі загальні деталі. У вірші, написаному не до, а після революції (у Диккенса повествуется про назрівання революції, і уривок випереджає оповідання про неї), Пастернак контрастно міняє ролі: диккенсовский Дроворуб Доля перетворюється у винний “порубник”, якого “ведуть”, а як Хазяїн Смерті виступає “лісник”. “Із сокирою порубника ведуть” може витлумачуватися, до речі, як супровід його на страту. Відрубування голови сокирою листується з гільйотиною з роману Диккенса. В англійського письменника Дроворуб і Хазяїн робили одну справу – у Пастернаку вони вже вороги, оскільки Революція пожирає самих “правовірних”: диккенсовская Смерть пожирає саму Долю

У Диккенса Дроворуб і Хазяїн “тихо крокують приглушеними кроками” – у Пастернаку лісник виникає галасливо: “метушнею лозин глушачи околицю”, “Тріскотять кроки комплекції солідної” (І, 548). Далі в “Повісті…” воза Хазяїна Смерті з’являються неодноразово – так само регулярно вони вводяться й в “Докторі Живаго”.

Варто додати, що в интертекстуальном просторі “Історії” Диккенс зустрічається з О. Шпенглером і А. Блоком, чиї “Захід Європи” (1918) і “Катастрофа гуманізму” (1919) виявилися не менш важливими претекстами, що обумовили историософию Пастернаку. Найбільш повне вираження ця историософия знайшла в “Докторі Живаго”. Виниклу в Пастернаку асоціативний зв’язок між трьома авторами можна пояснити, зокрема, тим, що, напевно, будучи знаком, зі змістом статті Блоку, він міг читати “Захід Європи” у Берліні одночасно з “Повістю…” (про читання їм Диккенса). Там же, у Німеччині, і пізніше, у Росії, він міг обговорювати концепцію Шпенглера з Андрієм Білим, що озивався про книгу німецького філософа як про “поверхово нову й глибоко старій по суті”.