Повість і роман у творчості Тургенєва

Творчість І. С. Тургенєва – одне із самих популярних у середній школі. Незважаючи на різні зміни в програмах, тут завжди залишаються “Муму”, “Записки мисливця”, “Батьки й діти”, “Як гарні, як свіжі були троянди…”. Невеликі по обсязі, ці добутки дають подання про історико-культурні традиції Росії, виявляють собою зразок класичного реалізму й чудового російського мовлення, представляють прекрасний матеріал для уроків літератури. Крім того, зложилася тривала історія їхнього вивчення.

Ці книги не залишалися не заміченими професійною критикою при житті автора, їм присвячені роботи з історії літератури дореволюційних дослідників, величезне робота пророблена в радянські часи (найважливіший результат – друге видання Повного зібрання творів письменника). Все це полегшує вивчення й самі твори Тургенєва, і на їхньому прикладі різних теоретичних питань.

Одне з головних завдань сучасного літературного утворення в школі – “осмислення літератури як особливої форми освоєння культурної традиції” . Під літературною традицією мається на увазі, зокрема, традиція жанрова. Як підкреслював М. М. Бахтин, що вважав саме жанри “головним героєм” літератури, “добуток іде своїми коріннями в давню давнину. Великі добутки літератури підготовляються століттями, в епоху їхнього створення знімаються тільки зрілі плоди

тривалого й складного процесу дозрівання”2 . Інакше кажучи, роботі автора над даним текстом передує робота часу над багатьма його елементами, над жанром як якимось типом цілісності, тому дослідження жанрової традиції становить частину творчої історії літературного твору.

Жанр не тільки поєднує подібні добутки, але й відокремлює друг від друга несхожі. “…Авторське позначення жанру (часте в підзаголовку) зв’язує даний твір з іншими, з певною літературною традицією. Роль жанрових позначень і формування “обрію очікування” (Х. – Р. Яусс) читача надзвичайно велика: слова “роман”, “комедія”, “ідилія” і т. п. збуджують у підготовленому читачі цілий комплекс літературних асоціацій. Нетрадиційне, спірне, на погляд публіки й критики, жанрове позначення нерідке задає напрямок інтерпретації: чому “Вишневий сад” – комедія? “Мідний вершник” – петербурзька повість? “Мертві душі” – поема?”3.

Твору Тургенєва охоплюють різні пологи літератури (епос, лірика, драма), різні жанри. У шкільній практиці його епічну творчість представляють оповідання, повісті й романи. При цьому жанрові розходження повістей і романів трохи згладжені або зовсім закриті вивченням загальних питань і соціально-психологічних проблем, характерних для творчості письменника в цілому. Скорегувати інтерпретацію окремих добутків і прояснити різницю в їхньому змісті допоможе визначення жанрових розходжень.

Повість “Ася” (1858) і роман “Дворянське гніздо” (1859) Тургенєва дуже близькі один одному. Написані й опубліковані в один період, вони викликали широкий резонанс у читацькій публіці. Повести “Ася” була присвячена знаменита стаття Н. Г. Чернишевського “Російська людина на rendez-vouz” (1858), а про долю “Дворянського гнізда” автор писав: воно “мало найбільший успіх, що коли-або випав мені на частку. Із часу появи цього роману я став уважатися в числі письменників, що заслуговують уваги” (“Передмова до романів”, 1880) .

Обоє добутку – про любов, що не відбулася. Вони ліричні, пронизані настроєм смутку й жалю про скороминущість щастя. Подібність основної думки, настрою повісті й роману підкреслюється майже буквальним збігом міркувань головних героїв (одного віку) про свою марність. “Засуджений на самітність безсімейного бобиря, доживаю я нудні роки…

Що залишилося від мене, від тих блаженних і тривожних днів, від тих крилатих надій і прагнень?” – міркує пан Н. Н. А Лаврецкому залишається сказати “у виді кінця, у виді Бога, що очікує: “Здраствуй самотня старість! Догоряй, марне життя!” Але що сказати про людей, ще живих, але вже зійшли із земного поприща, навіщо вертатися до них?”5. При такій спільності особливо важливо з’ясувати різницю між двома добутками.

Жанровим особливостям роману було присвячено чимало теоретичних досліджень в XІX і в XX вв. Здебільшого вони грунтуються на судженнях В. Г. Бєлінського, що вказувало, що “роман може брати для свого змісту історична подія й у його сфері розвити яка-небудь приватна подія”, тобто змістом роману може бути й приватне життя. Головна особливість змісту роману, як указував уже в XX в. М. М. Бахтин, полягає в тім, що “більша епічна форма (великий епос), у тому числі й роман, повинна давати цілісну картину миру й життя, повинна відбити увесь світ і все життя. У романі увесь світ і все життя даються в розрізі цілісності епохи. Зображені у романі події повинні якось заміщати собою все життя епохи. У цій здатності заміщати реальне ціле – їхня художня істотність”

В 1858 р. на самому початку роботи над “Асею” письменник назвав її “оповіданням”. Визначення “повість” з’явилося пізніше. Як ми вже відзначали дослідниками, Тургенєв, приступаючи до чергової роботи, був схильний звужувати границі задуму, що пояснюється деяким “приниженням” значення своїх добутків, непевністю письменника у своїх силах і острахом невдачі. Термін “повість” у Тургенєва – “неминучий супутник сумніву”15 . Як би те не було, при всій подібності двох добутків, написаних в один період, вони були задумані й створені письменником у різних жанрових традиціях. І якого би визначення не давав їм автор спочатку, уже на стадії задуму йому було очевидно, що це добутку різних жанрів. “Ася” з “оповідання” стала “повістю”, “Дворянське гніздо” з “повісті” – “романом”. Важливо, що розходження життєвого матеріалу, що лежить в основі цих добутків, вражень, що дали поштовх творчої думки, визначило особливості їхнього змісту, у тому числі жанрового.

Повість, по визнанню автора, представилася йому як доля однієї молоденької незнайомої дівчини, особа якої він випадково побачив у вікні в чужому місті. Роман – результат довгих міркувань про російське життя, про свій час і про історію.

Очевидно, що остаточний результат виявився набагато ширше й глибше первісних намірів. В “Асі” поряд з долею дівчини показаний варіант типу “зайвого человеака”, якого Н. Г. Чернишевський висунув на перший план у своєму критичному розборі “Російська людина на rendez-vous” (“…характер героя вірний нашому суспільству”). В “Дворянському гнізді”, поряд з укладом життя поміщицької сім’ї, показані джерела й коріння сучасних Тургенєву напрямків у суспільній думці (дворянський лібералізм, реформаторство “з висоти чиновницького польоту”, разночинский ідеалізм, західництво й т. д.). Тут дані кілька типів: людина “грунту” Лаврецкий, демократ Михалевич, “умоглядний” чиновник Паншин, релігійний тип Лізи поряд з обивателями – губернськими (Гедеоновский, Марья Дмитрівна) і світськими (Варвара Павлівна).

Масштаби задуманих добутків відбилися й у їхніх назвах, що відбивають основні прийоми створення художнього миру, характерні для повісті й роману. Справа не тільки в тім, що власне ім’я (“Ася”) позначає одиничне, можливо, виняткове, а “дворянське гніздо” має узагальнюючий сенс (що відзначив у своєму критичному відкликанні на роман П. В. Анненков).

“Дворянське гніздо” являє собою метафору, що звучить як стійка й навіть стерта. У значенні “батьківщина”, “рідна домівка” слово “гніздо” уживалося давно (“пташенята гнізда Петрова” – з “Полтави” Пушкіна). ПРО “дворянські гнізда” говориться в одному з ранніх оповідань Тургенєва “Мій сусід Радилов” (1847). У романі словосполучення має й вузьке (сім’я, садиба), і широке (батьківщина, Росія) значення. Так, Лаврецкий “поїхав не в Росію, а в Італію йому, по суті, було однаково, куди не їхати, – аби тільки не додому”. Багатозначно звучить “завіт” тітки Лаврецкого: “…не звити ж і тобі гнізда ніде, скитаться тобі століття”, про Варвару Павлівні оповідач розповідає, що й у Парижу вона “зуміла звити собі гніздечко”. Співвідношення прямого й метафоричного значень “гнізда” проходить через все оповідання. Повернувшись у село, родове гніздо, Лаврецкий думає: “…тут тільки тому й удача, хто прокладає свою стежку не кваплячись, як орач борозну плугом”. Слова оповідача про те, що Лаврецкий “прилежно господарював”, і його відповідь Паншину: “Орати землю, і намагатися якнайкраще неї орати”, зрозумілі Марьей Дмитрівною в буквальному значенні, створюють комічний ефект (мол, поетична натура “не може землю орати”). В одній з фінальних фраз: “Він сіл у тарантас і велів кучерям їхати додому й не гнати коней” – передана за допомогою метафори життєва позиція Лаврецкого: тихе, без поспіху, повернення до джерел.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Повість і роман у творчості Тургенєва

Categories: Шкільні твори

Links