Повість А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” як історичний твір

А. С. Пушкін приступився до роботи над “Капітанською дочкою” в 1833 році й закінчив її в 1836 році. В останні роки життя тема селянського повстання була однієї із центральних у його творчості. В 30-е роки в Росії зросла кількість селянських бунтів і збурювань, спрямованих насамперед проти кріпосництва. Ще в 1824 році Пушкін замислюється про роль народу в історії. У драмі “Борис Годунов” поет піднімає важливу проблему народу й влади. Потім знову торкається цієї Теми в незакінченій повісті “Історія села Горюхина” і продовжує її в “Дубровском”.

Починаючи

роботу над “Капітанською дочкою”, письменник акцентує увагу на “думці народному”, як активному й навіть вирішальному факторі історії. По думці Пушкіна зміна політичної структури суспільства неможливо без зближення дворян і селянської маси. Імовірно, саме над цією ідеєю й міркував Пушкін у своїй повісті “Капітанська дочка”, у якій не тільки відбивається повстання 1773-1775 років, але й зачіпаються такі важливі теми, як проблеми боргу, честі й людського достоїнства. У добутку оповідання ведеться від імені очевидця, що безпосередньо спостерігав за подіями техвремен.

Але

Петруша Гринев не є безликим засобом передачі фактів і подій, він людина, що має свою оцінку, своє особисте сприйняття й розуміння що відбувається. Тому, спостерігаючи за подіями через сприйняття Гринева, героя досить типового, ми маємо можливість не тільки представити історичне положення Росії в 70-х роках XVIII століття, але й довідаємося про життя дворянства того часу, про їхні ідеї, погляди й ідеали. Показуючи образи головних героїв, не дуже об’ємні, але змістовний і яскраві, Пушкін досить відбиває вдачі російського суспільства в епоху Катерини II. Наприклад, малюючи батьків Гринева, він розповідає нам про життя середнього шару дворян, що читають “щорічно одержуваний” “Придворний календар”, що поважають службу й цінують відданість батьківщині. Добрий Савельич, що терпить панські несправедливості, але все-таки люблячий “панське дитяте” всім серцем, теж є типовим образом. Багато селян перейшли на сторону Пугачова й стали боротися проти кріпосництва й своїх панів

Але адже було й багато таких, як Савельич, які, привыкнув, уже ніяк не могли представити себе незалежно від своїх хазяїв. Образи Швабрина, звичайного російського офіцера, що веде розпусне життя й не має ніяких серйозних думок у голові, Миронова і його дружини, що живуть мирно й просто, їхня кума Івана Ігнатійовича, добродушного дідка, що любить свою службу, нарешті, самого Пугачова, з його “панами генералами” – всі ці образи дають нам майже повне подання про життя провінційного дворянства того часу, про його конфлікти із селянами, що утомилися терпіти гноблення й несправедливість. Бєлінський називав ці образи “чудом досконалості по вірності, істині змісту майстерності викладу”.

Цю повість можна назвати історичним твором не тільки тому, що в ній добре відбита життя селян і дворянства єкатерининської епохи. Досить ясно в ній передані й конкретні історичні факти, зокрема – повстання Пугачова. Пушкіна змушує свого оповідача згадувати навіть ті події, свідком яких не був ні він сам, ні його навколишні (наприклад, звістка про узяття Пугачовим інших фортець. З оповідання посильного й з листа генерала).

З вищевикладеного можна зробити висновок, що головною темою в повісті для автора було саме селянське повстання, а не любовна Історія капітанської дочки з окружним офіцером Білгородської міцності. Намагаючись знайти шляхи зближення дворянства із селянами й показуючи, як сприймає все навколишнє Гринев, Пушкін пояснює: що дворяни ще не здатні зрозуміти нижчий стан. У деяких місцях повести Гринев не розуміє навіть розмов своїх супутників; він не може пояснити дивну, незрозумілу тягу свою до Пугачова. Дворянський офіцер лише сліпо кориться боргу й присязі, заради цього йдучи проти свого серця

Пушкін, звичайно, не згодний з таким розумінням боргу й честі, але він не береться сперечатися зі своїм головним героєм, даючи нам можливість побачити, на яких ідеалах стояло суспільство того часу. Це ще раз показує, що повість носить історичний характер. Підкреслюють історичність добутку й точні дати, зазначені автором у тексті, і правильна послідовність подій, і конкретні факти про узяття фортець, про облогу Оренбурга

Читаючи повість А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”, ми одночасно стежимо за сюжетом звичайної повісті й спостерігаємо за подіями історичного оповідання. Цей добуток є цікавим і змістовним і, на думку В. Г. Бєлінського, одним з найкращих добутків росіянці літератури


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Повість А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” як історичний твір