Повести Белкина характеристика образу Ліза Муромська(Бетсі, Килина)

Ліза Муромська(Бетсі, Килина) – сімнадцятилітня дочка російського пана-англомана Григорія Івановича, що марнотратиться і живе на віддалі від столиць, в маєтку Прилучи-но. Створивши образ Тетяни Лариной, Пушкін ввів в російську літературу тип повітової панночки. Л. М. належить до цього типу. Вона теж черпає знання про світське життя(та і про життя взагалі) з книжок, та зате почуття її свіжі, переживання – гострі, а характер – ясний і сильний.

Батько зве її Бетсі; до неї приставлена мадам міс Жаксон(гра на франко-английской тавтології);

але вона відчуває себе саме російською Л. М., як її майбутній коханий, син підкреслено-російського поміщика Берестова Олексій відчуває себе персонажем новітньої англійської словесності. При цьому вони вбудовані в рамку “шекспірівського” сюжету – батьки молодих людей ворогують, як сімейства Ромео і Джульеты. Тобто Л. М. заздалегідь відокремлена від Олексія, що тільки що приїхав у батьківський маєток, двома “межами”.

Правила пристойності не дозволяють знайомитися із стороннім юнаків; конфлікт батьків унеможливлює “легальну” зустріч. Виручає гра; дізнавшись, що її служниця Настя запросто

ходить у берестов-ское Тугилово(“пани у сварці, а слуги один одного пригощають”), Л. М. тут же придумує хід, який дозволяє їй вислизнути з меж “шекспірівського” сюжету в простір сюжету пасторального.

Те, що цей “хід”, у свою чергу, повторює традиційне комедійне переодягання панночки в селянку(найближче джерело – комедія Мариво “Гра любові і випадку” і скроєна по її сюжетному лекалу повість пані Монтолье “Урок любові”), справи не міняє; по чужій “канві” Пушкін вишиває свої “візерунки” – як саме життя всякий раз вишиває нові “візерунки” людських почуттів по канві звичних обставин.

Переодягнувшись селянкою, Л. М. являється в тугиловскую гай, де гуляє з собакою молодий пан; її природна смуглявість схожа на простонародний загар; Олексій вірить, що перед ним – Килина, дочка “Василья-коваля”. (Ім’я Килина не лише пародійно протиставлено домашньому прізвиську “Бетсі”, але і натякає на таємничу “Килину Петрівну Курочкіну”, якій пише “романні” листи Олексій.) Л. М.

Легко справляється з роллю(вона навіть примушує Берестова “вивчити” її грамоті) – бо при усій умовності, усій театральності переодягань ця роль на неї схожа. Різниця між російською селянкою і російською повітовою панночкою – чисто станова; і ту і іншу живлять соки національного життя. Сама по собі роль “переодягнутої дворянки” має чисто європейське походження(про джерела см вище). Але це не важливо; Пушкін не випадково маскує “іноземні” джерела, вказуючи читачеві на найближчі російські паралелі.

Вже саме ім’я героїні припускає “селянський” поворот сюжету : “і селянки любити уміють”(Н. М. Карамзін. “Бідна Ліза”). Цього мало; письменник примушує уявну селянку Л. М. читати Олексію по складах ще одну повість Н. М. Карамзіна, “Наталія, боярська дочка”; він тихо сміється над виникаючою двозначністю.

Але недаремно повести предпослан епіграф з поеми “Душка” І. Ф. Богдановича: “В усіх ти, Душка, нарядах хороша”. Обставини(батьки молодих людей несподівано примирилися; старший Берестів з сином являються в Прилучино з візитом; Олексій не повинен упізнати Л. М. – інакше інтрига самознищуватиметься) примушують її розіграти абсолютно іншу роль. “Селянка” Л. М. приймає “іноземний” вигляд в смаку французького XVІІІ ст.(смуглявість прихована білилами; локони збиті, як парик Людовика XІV, рукави – як фижмы мадам Помпадур).

Її мета – залишитися невпізнанною і не сподобатися Олексію, і мета ця досягнута цілком. Проте авторові(і читачеві!) вона як і раніше подобається; будь-які переодягання, будь-які ігрові маски лише відтіняють незмінну красу її душі. Душі російської, простої, радісної, відкритої і сильної.

Сюжет швидко рухається до щасливої розв’язки: батьки ведуть справу до весілля; зляканий Олексій готовий нехтувати становою різницею і одружуватися на “селянці”. У останній сцені він уривається до кімнати “панночки” Л. М., щоб пояснити їй, чому він не може, не повинен ставати її чоловіком. Уривається – і застає “свою” Килину, що “переодягнуту” в дворянську сукню і читає його ж лист.

Межі гри і життя зміщуються, все заплутується, повторюється ситуація повести “Заметіль”: герой повинен оголосити героїні про причини, що роблять їх брак неможливим, – і опиняється біля ніг своєї нареченої. (Помітно, що обидві історії розказані Белкину “дівицею К. І. Т.

Епіграф, передпосланий до усього циклу(“…Митрофан по мені”) і спочатку пов’язаний лише з образом простодушного оповідача Івана Петровича Белкина, остаточно поширюється на усіх персонажів “болдинських баєчок”, – виключаючи Сильвио з “Пострілу”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Повести Белкина характеристика образу Ліза Муромська(Бетсі, Килина)